Розділ 4.2. Негідна істинна.

Схоже, правила пристойності щодо іномирянок в цьому світі не віталися. Так як вранці я здригнулася від того, що моїми дверима навмисне голосно бахнули, заходячи до кімнати. Розуміючи, що під ковдрою я зовсім гола, я прикинулася, що сплю і накрилася з головою.

Чулося шарудіння і не тихе бурчання: “Сором який. Розклала тут неподобство. Кого притягнув молодший принц? Що йому нормальні дівчата не до смаку, вічно бордельних повій в будинок тягне. Ще до герцогині сватається, тьху.” - бурчала якась жінка, голосно тупаючи по кімнаті, явно бажаючи, щоб її почули.

“Вставай, давай, і на вихід, нема чого розлежуватись. Хазяї скоро прокинуться і гості, негоже дівкам перед панами будинок залишати.” - Жінка з силою зірвала з мене ковдру, а зрозумівши що я гола, заволала і замахнулася якоюсь ганчіркою, яку стискала в руках.

"Що ви робите?" - я перехопила ганчірку і ухилилася від дами.

"Зовсім нахабніли, дівки бордельні," - волала мадам, і знову спробувала відхлестати мене ганчіркою.

Не встигла, я схопила ганчірку і не соромлячись свого вигляду впевнено підійшла до неї: "ЯК ЖЕ ВИ МЕНЕ ВСІ ДІСТАЛИ!!!!" - Почала кричати, сиплим після сну голосом. - "ПІШЛА ГЕТЬ ЗВІДСИ!!" - гаркнула я на жінку і відібравши ганчірку почала бити нею нахабну бабу, яка явно не чекала такого від голої дівчини. Вона позадкувала, прикриваючись від моїх ударів.

“ГЕТЬ!!! Я сказала!" - кричала я і не заспокоїлася, доки жінка не вийшла з кімнати.

З переляку вона забула замкнути двері, чим я скористалася, вийнявши ключ і замкнувши кімнату зсередини, залишаючи ключі в замку. На мою думку, ключ у замку повинен був перешкодити відімкнути її зовні. Ех, наївне дитя сучасного світу.

За дверима було чути тупіт і тихі верещання жінки. Мене явно мали намір викинути з особняка, поки принци ще спали. Дивне самоуправство дивувало і злило. Я швидко зникла у ванній. Поки не винесли двері і не виштовхали голу на вулицю, потрібно привести себе до ладу і одягнутися.

Напнувши вологу білизну і абияк застебнувши брудну і зім'яту сукню, я приготувалася зустрічати гостей. Судячи з тихих верескливих криків, за дверима була жінка, яка, скоріш за все, привела варту.

Першою думкою було дозволити їм відвести себе, але потім прийшли здорові побоювання, що мене можуть не просто виставити, а відправити прямо в бордель. Хто знає, що зі мною стане, поки Даррен зволить згадати про свою неугодну гостю.

Озирнувшись довкола, я не виявила нічого схожого на засоби самозахисту. Зате у ванній було близько двадцяти важких скляних баночок із різними засобами. Я посунула невеличкий кавовий столик, що стояв біля вікна, і виставила перед собою снаряди. Двері затремтіли, і в кімнату ввалились двоє чоловіків у камзолах, що нагадують форму.

"Не підходьте", - сказала я, не дозволяючи їм і рота розкрити. Я запустила першою баночкою у ноги стражників, попереджаючи, що без бою не здамся.

“Я говоритиму тільки з принцом Дарреном або принцом Еріком. Усі, хто увійде до кімнати, крім них, перевірять, наскільки міцні ці штуки. Наступна полетить в голову.” - погрозливо замахнулася я й охорона, що опішила від такого повороту, позадкувала, прикриваючи двері.

Пролунало шушукання за дверима і чийсь сміх. Схоже, хтось із охорони не повірив у мої здібності та вирішив перевірити. Чоловік різко відчинив двері, і я інстинктивно зреагувала, у гостя полетіла банка, яка не розбилася об одвірок, але порошок посипався прямо в його обличчя. Чоловік почав чхати, але не відступив. Друга банка полетіла в район паху, і це виявилося ефективнішим. Зойкнувши і зігнувшись, гість позадкував, а його друзі прикрили двері. За дверима почулися якісь висловлювання, схожі на нашу лайку. Потім усе стихло.

Наливши собі відвару з графина, я помітила, що від напруження руки дрібно тремтять. Час тягнувся повільно. Мабуть, минуло не менше ніж година, поки з коридору почулися гучні крики та швидкі кроки.

“На плаху відправлю, ідіоти! Відшмагати!” - Від знайомих слів руки спітніли. Якщо це опис того, що на мене чекає, баночки мене не врятують. Кроки стихли біля моїх дверей.

“Ешлі, я прийшов здаватися. Дозволь увійти.” — почувся трохи глузливий голос Рена.

"Рен?" - я змогла лише прохрипіти, схоже криком на жінку зірвала голос.

Двері повільно відчинилися, і з піднятими руками в кімнату вплив зовсім не наляканий принц. Він озирнувся і похитав головою.

“Схоже, кілька тренувань, і тебе можна зарахувати до загону вартових. Ти хоч знаєш, кого поклала на ліжко цілителя?” - Склавши руки на грудях, досить самовдоволеним тоном спитав принц. Я зовсім не поділяла його веселощів. Було страшно та прикро. Голос сів, і я похитала головою, спостерігаючи за веселим чоловіком. - “Це був начальник варти маєтку, бойовий генерал, між іншим. Швидше за все, щоправда, колишній начальник.” - продовжував веселитись принц. Схоже, він нарешті помітив, що я не поділяю його настрою.

“Ешлі, ти чого? Вони щось тобі зробили? - Запитав він, підходячи і оглядаючи мене.

“Що було б, якби я не змогла відбитися від них? Мене потягли б у бордель чи прикопали в лісі за зухвалість? Про це ти не подумав. Чому я мушу відбиватися від начальника варти та якоїсь баби, яка хотіла побити мене ганчіркою як останню повію, в домі куди ти мене привіз?” - практично кричала я на приголомшеного принца, який схоже взагалі не зрозумів мою реакцію.

“Поясни, я не розумію. Якби ти привіз сюди ту свою Наомі, з нею б теж так поводилися і називали б повією з борделя. Чим я заслужила на все це, принц? Ти притягнув мене у свій світ, щоб помучити, посміятися з дурної іномирянки, втоптуючи її в бруд, дозволяючи принижувати. Що далі, віддаси мене солдатам потішитися і спостерігатимеш?” - руки тремтіли, а гнів і образа рвалися назовні. Як можливо, що принц Ерік особисто привів мене сюди, і при цьому мене гнали вранці як повію. Сльози котилися, мені здається, я за 25 років стільки не плакала, як за останні два дні.