Розділ 3.1. Знайомство.

Виринати з темряви виявилося трохи дивно. Свідомість поверталася уривками, здавалося, крізь туман я чую чиїсь кроки та лайку. Невже я вчора перебрала і таки притягла Ніко до себе? Я спробувала розплющити очі, але це давалося важко і в горлі наче склом пройшлись. Маришка казала мені брати накидку, але тягатися з нею не хотілося. Мабуть, застудилася.

Я простогнала, як же паршиво, згадавши, що сьогодні на роботу захотілося вити. Адміністратор мене не відпустить, настав час вставати і випроваджувати гостя. Добре, що заздалегідь взяла вечірню зміну, за день нап'юся Тайленола і надвечір буду на ногах. Зробивши вирішальний вдих і зібравшись з силами, я розплющила очі. І одразу закрила назад.

Це не моя квартира. Я пам'ятаю, як Ніко віз мене додому, невже ми потім завернули до нього? Розплющила очі ще раз. Висока стеля, надто висока стеля. Хлопці жили у центрі в бейсменті. Це не схоже на бейсмент.

Довелося підвестися на ліктях і озирнутися. Схожа ситуація на моєму досвіді була лише один раз, коли я зупинялася в старому будинку у господині у Кракові. Вінтажні меблі, високі стелі з ліпниною, навіть двері відповідали стилю середньовічних замків. Я озирнулася в пошуках води, горло страшно боліло, і я закашляла.

Очевидно, мої звуки привернули увагу, і за дверима пролунали швидкі кроки. Коли я побачила того, хто влетів у кімнату, інстинктивно вкрилася ковдрою з головою і відповзла подалі.

"Ні, ні, будь ласка, ні," - сльози ринули самі собою, картинки того, що причаїлося в дальній частині свідомості туманом, ринули, накриваючи спогадами, з якими прийшла істерика. Я охопила коліна і майже вила від відчуття безвиході і страху, захлинаючись сльозами.

Відчуття того, що моторошний незнайомець сів на ліжко, протверезило і включило інстинкт самозбереження. Я перестала істерити і завмерла, готуючись захищатися.

Чоловік відкашлявся, - “Ешлі, не бійся, я не завдам тобі шкоди. Прошу, не втрачай свідомість, нам треба їхати. Я все тобі розповім і поясню. Прошу, Ешлі, я дам тобі час поплакати, покричати та все інше, що роблять у вашому світі. Але зараз нам треба їхати, Ешлі, прошу тебе.” - говорив він якимось низьким і навмисне м'яким голосом, ніби боявся мене налякати.

Головне, що я почула, це слово "їхати". У мене з'явився шанс вибратися з цього будинку божевільних. А там знайти будь-яку жваву трасу, зупинити першу машину, що трапиться на шляху і попросити викликати поліцію. Вигляд у мене такий, що не об'їдуть, та ми й не у нас, тут водії не проїдуть повз, вдаючи, що не помітили. Збираючи залишки самоконтролю, я повільно зняла ковдру.

"Не кричи, будь ласка," - сказав чоловік, що сидів на ліжку.

Сьогодні на незнайомцеві була біла сорочка та штани. Погляд темних очей уже не обіцяв швидку розправу, швидше він був чимось занепокоєний. Чорне волосся ще було вологим і в безладі. Схоже, вчорашній войовничий настрій він розгубив. Розглядаючи чоловіка, я помітила, як його погляд постійно опускається до мого декольте і подивилася туди ж.

"Зніми це!" - Пропищала я, підстрибуючи, ніби це врятує мене від мерехтливої ​​штуки на грудях.

“Не бійся, Ешлі, тобі він не нашкодить. Швидше навпаки, захистить від тих, хто спробує тебе скривдити. Не бійся, амулет сам перестане мерехтіти. Ми з Фрідо придумаємо, як його зняти. Але про це поговоримо дорогою, нам потрібно виїхати до світанку, інакше потім будуть проблеми.” - спокійно говорив чоловік, не намагаючись наблизитись.

Я недовірливо примружила очі.

"Мені що, і в душ із ним ходити?" - спитала перше, що спало на думку.

"Пробач, Ешлі, я не розумію." - втомлено сказав чоловік.

“У ванну, у лазню чи як у вас там миються. У тазі, у кориті, у річці?” - перерахувала я все, що спало на думку, чим схоже потішила незнайомця; він усміхнувся, показуючи білі та рівні зуби. Що ж, зі стоматологами тут, схоже, порядок.

“Ванна. Ти можеш освіжитися у ванній, і ще я приніс тобі чистий одяг, твій трохи… хм, не відповідає нашій моді. Сподіваюся, з розміром приблизно вгадав,” - говорив незнайомець, ледь не скривившись, оглядаючи мою сукню. Нормальна сукня влітку, в такій цілком зручно. Але судячи з його одягу, тут як мінімум лакшері бренди з індивідуальним пошивом. Куди ж нашому Віннерсу. Хоча краще в мультибрендових магазинах скуповуватись, ніж вести себе як псих.

"Добре, покажи ... ть мені, де ванна" - я тільки зрозуміла, що навіть імені викрадача не знаю. Запитати якось не наважувалася, бо знову включить режим маніяка, краще вже якось на "ви" і спокійненько. Але мою затримку таки помітили.

"Даррен Алістон, називай мене просто Рен, і можна на "ти", якщо тобі так зручно" - він знову зобразив посмішку, але мене не пройняло. Захотілося швидше у ванну та бігти.

Я кивнула і нагадала Рену, на що чекаю. - "Ванна?"

Мені вказали рукою, куди йти. Ну, якщо це ванна, то я Мойдодир. У ванній кімнаті був невеликий басейн, зовсім крихітний, як три джакузі. По колу стікали водоспади води, крім сходів. Я тільки покліпала очима, оглядаючи кімнату. Наче у спа-салон потрапила.

"У вас не так?" - спитав Рен, стоячи збоку і спостерігаючи, як я озираюсь, ледве не відкривши рота.

"В нас все скромніше, але в спа-салонах щось схоже влаштовують." - від зарозумілої усмішки, яка розквітла на обличчі у Даррена, коли він спостерігав за мною, захотілося трохи приспустити його на грішну землю, і я додала з сарказмом, - "Хоча, судячи з стилю спальні, виглядає органічно, в стилі дорого-багато."

Схоже, чоловік виявився не дурень, і натяк зрозумів, посмішка зникла і він вирішив все таки пояснити меня як тут все працює, - “Гм, дивись сюди, засоби для волосся, тіла, ванни. Вибирай, що сподобається, я чекаю в кімнаті, сукня на стійці” - чоловік показав мені кілька рядів з різними баночками та зображуючи ображену гідність, покинув ванну.

Я посміхнулася, схоже мене розраховували вразити, а я не оцінила, ось же сум. Почуття маленької перемоги я постарался запхати подалі. Виберуся до нормальних людей, тоді радітиму. А поки сполоснутися під водоспадом і швидко забиратись звідси. Не дарма мій псих хоче відвезти мене до світанку, якщо прокинеться ще пару таких самих, або ті, що буйні, живою точно не випустять.