Мандрівниця між Світами.

ХОЛОДУШКА

  В одному дуже старому, дрімучому лісі, посеред густих вікових дерев, сховалось озерце. Хоча яке там і озерце. Так собі, всього на всього малесеньке болітце. Зате ж яке воно було холодне, таке холодне, що навіть у сонячну погоду вода залишалась крижаною. В цьому холодному, при-холодному болоті жила сім’я, тато Жаб, мама Жабка , дід Жабер і одне, не повторне, маленьке, зелененьке, хорошеньке жабеня, яке мало дуже незвичне ім’я Холодушка. 

  Це була дівчинка, веселе, грайливе жабеня, яке дуже любило встрявати у різні приємні, і не дуже приємні, а іноді і небезпечні пригоди. 

  Того дня небо з самого ранку затягло темними хмарами, хмари опустились так низько, що навіть зачіпались за гілля вікових дубів, які щільною стіною обступили озерце. Одна, сама темна хмара, таки зачепилась за високу ялинку і зелена красуня роздерла своїм гострим верхів’ям , темні бавовняні клубки. Дощ линув немов з відра, важкі краплі почали щільно бомбардувати поверхню озера і на воді з'явились сотні, тисячі бульбашок. Одні лопались, на їхньому місці виникали інші, немов в озеро вкинули величезний кип'ятильник і вода почала кипіти.
  Холодушка лежала на спині, підсунувши лапки під голову на широкому листку зеленого латаття, і ловила язиком прохолодні краплі.
  Жабеня мріяло; мріяло про теплу і чисту воду, про життя, яке повинно б існувати за межами їхнього болітця. В її маленьку головку, приходила доволі часто така думка, мрія. Дуже дивна, як для малолітньої жабки. 

  Вона бачить, як покидає свій дім, своє болітце, і вирушає відкривати нові світи. І як би вона не намагалась їх уявити, у неї нічого не виходило. Вона ніде, ніколи не була дальше свого болітця, навіть на берег не вилазила, батьки забороняли, тому їй було важко щось уявити. Але Холодушка була впевнена в одному. Світи, яких вона не бачила, чарівні! І вони існують!

  Ялинка відпустила хмару і та поволі відлетіла, між хмарами блиснуло сонечко, але цей не сміливий промінчик загубився в густих листях дерев, що обступили болото щільною стіною. Дощ припинився. Перший комарик, що вилетів після дощу, пролетів над Холодушкою. Противно продзижчав над самою головою. Вона ліниво провела поглядом сміливця, піднялась і пірнула в воду. 

  Жабка була не голодна, а для забави вона не хотіла їсти. Так що комарику пощастило.
Холодушка припливла додому і стала приставати до мами, поважної зеленої товстушки:
- Мамо, а що знаходиться за високими деревами, що ростуть на березі нашого болітця?
Мама з татом уже мали ромову і домовились, що будуть відповідати занадто допитливій донечці, тому довго не вагалась:
- Там живуть страшні, дуже жахливі потвори, які мають дві високі ноги-лапи, які дозволяють їм ходить по воді. Вони своїм довгим і гострим дзьобом хватають маленьких, необачних жабенят.
Холодушка ображено насупилась:
- Мамо! А дальше! Дальше що?! Що дальше знаходиться? За лісом?
- Запитай у тата?
- Завжди так, - образилась жабка.
Тато якраз затягував до хатини величезну комаху, він стояв і важко дихав, тому відповів не зразу. Спочатку віддихався:
- За лісом?! - почухав він потилицю: - Жах...
- Знаю! - перебила донечка. - Жахливі потвори жабоїди, бридкі, й незграбні.
Далі! За ними, що?!
  Тато Жаб зніяковів:
- Запитай у діда. Він старіший. Значить що?
- Що? - перепитала Холодушка. В її очах засяяв живий вогник надії.
- Мудріший.
- Ясно, - сумно промовила жабка. 

  Вогник в очах згас, вона втратила надію, що дізнається хоч щось, про далекі болота. Які вона надіялась, що вони існують. Такого ж не може бути, щоб їхнє озеро було одне. Одне на всьому світі.

   Дід Жабер дрімав у кріслі качалці, яке було зроблено із цілого риб’ячого кістяка. Він цим кріслом дуже пишався, тому, що такого, не було ні в кого, навіть у Мудрого Півторака.
- Діду! - закричала Холодушка, дід не дочував і тому потрібно було кричати.
- Га? Що? - мляво відреагував дід і навіть не відкрив свої вилупкуваті очиці.
- Діду що знаходиться за лісом?
- З-за Лі-і-і-сом! - розтягував слова дід, відкрив свої банькаті очі з подивом подивився на онучку. - За лісом. Найдальше куди я заходив, там, була не велика галявина в лісі, ще поруч джерельце дзюркоче. Вода чиста, чиста. Так от мала, я тільки, тільки устиг накивати звідти п’ятами. Да! Ще б трішки, і мене проковтнула б страшна істота, без лап, але з довгим, предовгим хвостом... Х-р, х-р, х-р...
  І раптово дід закрив очі і захропів.
- Діду?- прошепотіла онучка.
  Дід вилупив свої дивні очі і проскреготав:
- Не дивись йому в очі! Нізащо! Подивися і все. Смерть! - і дід знову засопів.
- Так що там, далі. Діду? 

- Не знаю, - не відкрив очей дід. - Сходи до дядька Сома, він знає.
 

                                                             ДЯДЕЧКО СОМ🐋 

  Дядько Сом, хто він? Кажуть, що він знав всі відповіді, на всі запитання, тому, що його далекі предки, ну дуже, дуже далекі! Такі далекі, що навіть ніхто і не пам’ятає в які часи вони жили. Так от, мешканці озера говорять, що предки дядечка Сома в ті далекі часи, жили на суші. У них замість плавників, були лапки і вони могли мандрувати по землі. Але після великої повені, їм довелося перейти жити в воду. І вони так звикли жити в воді, що і дотепер дядько Сом, живе у нашому болоті під старою корягою і нізащо на світі не погодиться жити на суші. Мешканці болітця, які хотіли, про щось запитати, йшли до нього за порадою.
  Холодушка дуже поспішала, їй хотілося як найшвидше дізнатись, що ж знаходиться там, там, за темним лісом, за височезними дубами. Чи закінчується там їхній Світ? Чи можливо, там існує інший, чи інші Світи? Вона жваво рухала маленькими лапками, щоб швидше дістатись до старої коряки. Зненацька, перед нею випірнув її приятель Пискарик.
- Ти куди так поспішаєш? - захекався приятель. - Думав уже не дожену тебе. Преш, як навіжена.
- По справах.
- Добре. Не хочеш. Не кажи, дуже мені треба!
І маленький Пискарик ображено розвернувся щоб поплисти геть.
- Стій! Не ображайся, - зупинила приятеля жабка. - Я дійсно поспішаю. Пливу до дядька Сома, по дуже нагальній справі. Хочу дізнатись, що знаходиться там, за лісом.
- А навіщо тобі? – здивувався Пискарик. – Хіба ти не знаєш, що цей ліс не скінченний. І наше озеро єдине, що є на цьому світі.