Мандрівна муза
Відьма
Горю, мов в пеклі, день і ніч,
І серце стогне, як скажене,
Й не знаю, Боже, в чому річ,
І сам стаю я навіжений.
Що трапилось в душі моїй?
Якась насіла чорна хмара -
Не дасть дихнуть, сказати “ні”,
Усе навколо - що примара.
Я сам не свій, я не живий,
І тільки те, що лиш існую.
Довкола бачу світ німий,
Мене немає, я не чую.
Один єдиний то був раз,
Коли побачив її погляд,
Почув уривки дивних фраз,
Зачарувався й... ніби помер.
Тепер, де лиш побачу блиск
Волосся темного, як в неї,
Усім єством лечу туди,
З всією палкістю своєю.
А озирнеться - не вона,
І я вмираю тої ж миті,
Згасає погляд, сон мина,
Вуста відсвічують блакиттю.
О Боже, нащо ж оця кара?!
Чим я так тяжко согрішив,
Що безпросвітні дні, мов хмари,
Ну чим тебе я прогнівив?
Благаю, визволь мене з муки!
В пекельному горю вогні.
Бо з часу нашої розлуки
Вже більш не витримать мені.
Чорняві коси, очі сині,
Вуста рожеві, наче мак…
Я у полоні, а віднині
Не в змозі більше жити так.
Причарувала, охопила,
Закільцевала думки плин,
А душу - й ту приворожила,
Встромила в серце гострий клин.
Я хочу вмерти! Сил немає!
Гадюко, відчепись, молю!
Віддай хоч душу, я благаю,
Бо збожеволію й уб'ю!
Відредаговано: 07.02.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
