Мандрівна муза

Відьма

Горю, мов в пеклі, день і ніч,

І серце стогне, як скажене,

Й не знаю, Боже, в чому річ,

І сам стаю я навіжений.

 

Що трапилось в душі моїй?

Якась насіла чорна хмара -

Не дасть дихнуть, сказати “ні”,

Усе навколо - що примара.

 

Я сам не свій, я не живий,

І тільки те, що лиш існую.

Довкола бачу світ німий,

Мене немає, я не чую.

 

Один єдиний то був раз,

Коли побачив її погляд,

Почув уривки дивних фраз,

Зачарувався й... ніби помер.

 

Тепер, де лиш побачу блиск

Волосся темного, як в неї,

Усім єством лечу туди,

З всією палкістю своєю.

 

А озирнеться - не вона,

І я вмираю тої ж миті,

Згасає погляд, сон мина,

Вуста відсвічують блакиттю.

 

О Боже, нащо ж оця кара?!

Чим я так тяжко согрішив,

Що безпросвітні дні, мов хмари,

Ну чим тебе я прогнівив?

 

Благаю, визволь мене з муки!

В пекельному горю вогні.

Бо з часу нашої розлуки

Вже більш не витримать мені.

 

Чорняві коси, очі сині,

Вуста рожеві, наче мак…

Я у полоні, а віднині

Не в змозі більше жити так.

 

Причарувала, охопила,

Закільцевала думки плин,

А душу - й ту приворожила,

Встромила в серце гострий клин.

 

Я хочу вмерти! Сил немає!

Гадюко, відчепись, молю!

Віддай хоч душу, я благаю,

Бо збожеволію й уб'ю!



#4850 в Різне
#1195 в Поезія

У тексті є: вірші

Відредаговано: 07.02.2019

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше