Мандрівна муза

Вовчиця

Вовчиця, зранена душею,
Все скигле, кличе вовченят,
Бо загубилися без неї,
Де на снігу сліди горять.

Сліди від крові розлилися,
Неначе кола по воді.
Без впину крапають з вовчиці,
Крадуть всі сили молоді.

Завила. Плаче. Хоче вмерти -
Не відшукать їй дитинчат.
Не знає: її діти - жертви,
З них шкурки зідрані висять.

Нещасна мати! Їй спокою
Вже відтепер не відшукать.
В очах її - лиш згустки болю,
Та їй недовго вже страждать.

О люди! Де ж вся ваша милість?
Де ділись мудрості віки?
Погляньте, що ж від вас лишилось?
То звірі ви, а не вовки!

Тихіше все вовчиця виє.
Палає кров на сніжнім тлі,
Болюча рана крижаніє
Не лиш на тілі, а й в душі.

Подобається

#4849 в Різне
#1195 в Поезія

У тексті є: вірші

Відредаговано: 07.02.2019