Спостерігач

              Зимовий вечір. Ніби всього два слова, а скільки образів малює наша уява. Небо, ніби темна ковдра яскравими крижинками інію, вкрите зірками. Блиск яких у поєднанні з холодним місячним сяйвом створюють неймовірну атмосферу загадковості та містичності. Атмосферу, що поступово, але невідворотно, під акомпанемент легкого тріскоту морозу та тихого шелесту сніжинок, якими грається вітер, вкриває засніжену землю. Зранку буде інша магія. Ранкова. А зараз так. 
               Зачарувавшись моментом легко не звернути увагу на ледь помітну тінь, що промайнула над верхівками дерев. 
               Чудова погода для полювання. Яскраве місячне світло розганяє темряву і добре підкреслює всі тіні на землі щедро всипаній снігом. Варто лише спуститися нижче і ніяка здобич не сховається. 
               Лише метушня внизу заважає нічній мисливиці. Та й та скоро скінчиться. Завжди так – чим довший шлях по небокраю проходить нічне світило, тим тихіше та спокійніше стає навкруги. Лиш де-інде чутиметься гавкіт стурбованих собак. Варто тільки почекати. А чекати вона вміє. І місце непогане – верхівка могутньої берези – прекрасний пункт спостереження.  

Нова радість стала, 
Яка не бувала – 
Над Вертепом звізда… 

               Морозне повітря звідусіль доносить відлуння колядок. Гамірливі компанії рум’янощоких хлопців та дівчат, здавалося, були скрізь. 

… Застеляйте столи 
Та все килимами… 

               Та насправді, таких гуртів було не так вже й багато -  частина однолітків вже не хотіли «підмочити» серйозну репутацію дитячими, як їм здавалося, розвагами. Але ті, що були, немов змагаючись перед непомітним спостерігачем, все більше й більше заповнювали вечірній простір дзвінкими голосами та веселим сміхом. 
               От і зараз. Наче не розуміючи, що на полюванні шум, який створює своїми незрозумілими розвагами, не просто недоречний, а – зайвий. Група підлітків наблизилася до спостережного пункту мисливиці. 
- Ну що? Ще до моїх зайдем і все? – вирішила, про всяк випадок, уточнити давно спланований маршрут дівчина одягнута Солохою. 
- Наче ж ні про кого не забули? У всіх наших точно були, - почав перераховувати парубок, дивлячись на якого ставало зрозуміло з кого Гоголь міг написати Вакулу якби вони жили в один час. Власне, й перевдягнутий він був у відомого коваля. Ну, а хто як не він… - По вулицях пройшлись, на хуторі були, - продовжив він. І, побачивши стверджувальні кивки, як підтвердження переліченому додав: 
- Бабуся дала добро і ключі. В хаті тепло. Чи, може, в когось змінилися плани? – хитро поглянув він на хлопчину перевдягнутого чортом. 
- А чому відразу я? – сполошився він, неначе спійманий на гарячому. – Ви ж в бар не підете? – і побачивши у відповідь скептичні погляди товаришів продовжив: - А без вас я не хочу – не та атмосфера. 
- Так, досить базікати – нам вже відчиняють – притишила діалог інша дівчина, що тримала Зірку. 
- Дозвольте заколядувати, - вкотре за вечір гуртом промовили підлітки. 
- Колядуйте, - відповіла господиня, стоячи в прочинених дверях. 
- Стійте! Без мене не починайте, - пролунав дзвінкий дитячий голос з середини. 
І одночасно з цим повз господиню протиснулася дівчинка в світлому сарафані. Що вкупі з білявими кучерями та дитячою непосидючістю, немов створювали образ без всяких перевдягань. Справжнє янголятко… 
- Ану бігом вдягнися – тут прохолодно. 
- Ну, мамо, я ж так все можу пропустити. 
- Не переживай – ми почекаємо, - вирішив втрутитись парубок вдягнутий чортом. – Ми ж, бачиш, всі одягнуті. І то, Вакула, коли я його возив Оксані по черевички, ледь не змерз. 
Компанія почала посміхатися. 
- А мене покатаєш? – примружившись запитала дівчинка. 
Отут вже всі сміялися в повен голос. 
- Без проблем. Ти, головне, втримайся, - вирішив не здаватися хлопчина. 
- Домовилися. Я миттю. Колядуйте, - з веселим сміхом побігло вдягатися дівчисько. 
Всі чекали не так закінчення колядки як розваги, що має бути після неї. 
- Ну, сідай на плечі, - зрозумівши, що янголятко точно не відступиться, з награною приреченістю мовив чорт. 
Чим ще більше розсмішив компанію, яка вже нікуди не поспішала. І під веселий сміх оточуючих почав гарцювати по двору з дівчинкою на плечах. 
- Здається, сьогодні не полетимо – скінчилися сили, - сказав хлопець, коли вже дійсно втомився катати свою вершницю. 
- І покружляй. Будь ла-а-аска, - не бажаючи завершувати розвагу попросила дівчинка. 
- Так? – закружляв її парубок. 
- Іще! – сміючись просила вона. 
- Ні, досить, бо це вже буде побачення, - вирішив невдало віджартуватися втомлений кінь. 
- Тоді – побачення! – не бажало здаватися дівчисько. 
- А оце ще зарано, - вирішила втрутитися господиня, - давай вже в будинок. 
- А коли виросту? – обернувшись в дверях запитало янголятко. 
- Все може бути, - підморгнув чорт. 
- У-гу, - відчуваючи завершення гаміру, підтвердила з берези сова. 

***** 

- Я тут подумала – може якось зберемось компанією і як колись, в дитинстві, підемо співати колядки. Просто так, для розваги, - обійнявши за плечі чоловіка, запитала тендітна білявка. 
- Цікаво… А чому б і ні? Знаєш, іноді так хочеться, хоч на трішки, повернутися в дитинство. Чекай, - відволікся він на білявого малюка, що гортав дитячу книжечку, - Хто це, синку? Сова? А як каже сова? 
- У. У. У. – розвеселився малюк. 
- Я тут знаєш про що згадав, - задумавшись, почав чоловік. 
- Тільки згадав? – посміхнулася дружина. 
- Так ти пам’ятаєш? 
- Звичайно. 
- А чому ж не нагадала? 
- Чекала. Спочатку тебе. А потім – коли згадаєш, - підморгнуло вже доросле дівчисько. 
- Покружляємо? 
- У-гу, - у відповідь з вулиці почулося ствердження нічної мисливиці. 
- У. У. У. – відлунням повторював бігаючи по будинку веселий малюк.