Провалений екзамен

Сніжинки повільно осідали на підвіконня. Я вдихнула холодне повітря й зайшла в аудиторію.
— На жаль, Дарино Ігорівно, з вашим теперішнім рівнем знань я не можу поставити «задовільно», — сказав викладач. Старенькі окуляри зсунулися на кінчик його носа.
— Може… ви задасте ще якісь додаткові питання? — не здавалася я. Можливо, він змилується. Можливо, дасть шанс.
— Ні, — суворо поглянув він. — Я й так поставив вам достатньо навідних питань, але відповіді так і не почув.
— Але ж я… — почала було я, та він миттєво перебив.
— Прийміть результат і приходьте на перескладання.
— Так, звісно… — похмуро кивнула я. — Скажіть, будь ласка, дату перездачі.
— Зустрінемось двадцять четвертого грудня, о десятій годині, в цьому ж кабінеті. Сподіваюся, цього разу ви будете підготовлені.
— Я підготуюся… До побачення, — тихо сказала я й вийшла. Двері зачинилися за мною, коли до кабінету заходив наступний студент.
Не встигла я відійти, як мене наздогнала Іра — моя одногрупниця.
— Даринко! Ну що, здала? — запитала вона радісно.
Я скривилася.
— На жаль, ні… Схоже, доведеться залишитися тут на свята.
— Даш, не засмучуйся, ти ж не одна така. Кілька студентів з інших груп теж залишаються на перездачу, та й у нас не всі склали, — Іра поклала руку мені на плече.
— Знаю, Ір… Сама винна. Замість вчитися — по кафе й кіно тинялася. От і маю тепер.
— Ну, Даш, бажаю тобі удачі й наснаги все здати, — усміхнулася Іринка.
— Дякую… Думаю, я вже піду. Гарних тобі свят, Ір.
— Дашунь, і тобі теж! Папа! — махнула вона рукою.
— До зустрічі, — сказала я й вийшла на вулицю.
Холод вдарив по обличчю. Я зупинилася біля виходу з корпусу, дістала телефон і подивилася на екран. Три пропущені від мами. Повідомлення: "Дарино, ну що, здала? Коли приїдеш?"
Я відклала телефон у кишеню, так і не відповівши. Не зараз. Спочатку треба заспокоїтися.Пізніше зателефоную.
Потягла ремінець сумки на плечі й рушила в бік автобусної зупинки.