Розділ 16

Варвара

— Як ти мене… як ти нас знайшов? — запитала у Фролова.

Я нервово оглянулася на ліжко в надії, що донька не злякалася. Ще тільки цього не вистачало для її психіки. Замість адекватного святкування важливої перемоги — повний страх та нерозуміння ситуації.

Але цього разу мені пощастило. Після змагань та важкого дня малеча дуже втомилася. Донька ліниво загорнулася у ковдру й цілком поринула у перегляд мультика. Байдуже, хто там і для чого прийшов.

Здавалося, Даринка не помічала нічого. Один короткий погляд на непроханих гостей і все. Ніякого здивування на обличчі чи іншої реакції. 

— Не забувай про мої зв'язки, Варю, — Ян самовдоволено хмикнув, пропихаючи мене в номер. Ще один незнайомий мені чоловік зайшов слідом. А це ще хто? Охоронець, про якого я не знаю? Чи людина, що професійно допомагає спіймати втікачку-дружину?

— Я мусила побути одна, розумієш, ця зустріч з Владом… — пошепки промовила, —  він побачив родиму пляму у Даринки… я не змогла нічого пояснити й втекла… — завершила свої жалюгідні виправдання. Наче Яну не все одно. 

— Ти мене підставила, Варю, — Фролов пройшовся номером, ігноруючи мої слова. — Ти знаєш, скільком журналістам я мусив заплатити, щоб не роздули скандал? Дружина кидає майбутнього мера привселюдно, нічого не пояснивши? Якщо ти не помітила, то там було багато людей. До фіга, точніше. І всіх дуже зацікавило, що сталося і чи ми часом не посварилися з тобою.

— Міг би сказати, що я захворіла. Живіт скрутило, наприклад, чи температура підійнялася, тому мусила піти, — парирувала. Спокійно, а найголовніше — логічно. Роздув з мухи слона. — Для чого створювати проблему на рівному місці?

— Це я роздув з мухи слона? Кохана-кохана-а… — протягнув він наспівом, явно ледве стримуючись, щоб не відповісти якусь гидоту. Все ж Даринка чула нас фоном, хоч і нерозбірливим. — Коли мені будь-що, навіть найменша дрібниця може зіпсувати репутацію, ти мовчки береш доньку і на очах у всіх журналістів, нахабно кидаєш мене одного, а слідом біжить твій ненаглядний… кхм… — Фролов розсудливо замовк. … А слідом біжить відомий плавець, в честь якого назвали цей спортивний комплекс…

Он воно що. Він бачив мене і Влада.

— Ти і без мене справився, Яне, — перебила його. — Твою репутацію зовсім важко зіпсувати, бо вона і так заплямована по саме не можу.

Фролов глузувато хмикнув на мої слова. Неспішним кроком підійшов до вікна. Зупинився на секунду й одним махом потягнув штору, повністю його відчиняючи.

Від різкого звуку Даринка підскочила на місці, злякано оглянувшись, але я одразу поспішила заспокоїти:

— Все добре, доня, просто було затемно в номері, і тато вирішив додати вуличного світла, — інстинктивно поморщилася.  Ось це “тато” сьогодні звучало максимально фальшиво, награно, брехливо. Ян ніколи не був їй татом. Тільки за документами. І в такий важливий для Даринки день хвилювався лише за свою примарну кар'єру мера.

— Мам, я вже спати хочу, — малеча солодко позіхнула і почала моститися на ліжку. Схоже, їй було абсолютно нецікаво, що тут відбувається. Втома і переживання за цілий день далася взнаки.

— Вдома поспиш, Дарино, — відповів замість мене Ян. — Підйом. Нема чого по цих готелях никатися. Варю, даю п'ять хвилин на збори. Чула?

— Чула.

На суперечки сил не залишилося. Тим більше потреби ховатися вже не було. Завтра зустрінуся з Владом. Попри свій страх я розповім йому правду. Надіюсь, він мене зрозуміє, і не захоче відомстити.

— … юху-у-ху, всі готові до нереально смачної вечері?... — весело закричавши, Таня шоковано зупинилася біля дверей. Вагаючись чи потрібно  заходити. — Бо я вже спробувала шашлик… — замовкла, повільно оглянувши Фролова та його охоронця. — Ян, а ти як… ти що тут робиш?

— Приїхав за своєю дружиною та донькою, — він показав жестом руки, щоб сестра пройшла всередину. — Все місто довелося підняти, щоб знайти їх. Ледь Богу душу не віддав від хвилювання за своїх найрідніших,  — Фролом драматично зіграв скорботу й видихнув. 

— Ян, давай без цього пафосу, не вірю, — Таня не оцінила його театрального таланту. — А це хто? — вона кивком показала на незнайомця за спиною. — Тепер будеш з охороною ходити? Чи боявся, що сам не справишся з трьома дівчатами?

— Це Макс, він буде охороняти Варю і возити в садок Дарину. Хтозна, на що здатні конкуренти в політичній гонці. Я переживаю за рідних.

— Це лише посада мера, а не президента. Кому ти здався? — Таня не стримала смішка, а мені знову стало не по собі. — Ще на ланцюг їх посади, типу заради їхньої ж безпеки, — вона фиркнула. 

— Треба буде — посаджу, — пообіцяв Ян. І я знала, що це не просто слова. Він посадить, якщо щось піде не за його правилами.

 Голову наче стиснуло, у роті з'явився присмак жовчі, язик наче розпух. Усе це здавалося поганим сном, який раптово став реальністю. 

Я дивилася на Фролова, слухала його, і до кінця не вірила, що все це відбувається насправді. Я зрозуміла його мету. Він хоче мене контролювати. Тепер і кроку не ступлю без його відома. А про розмову з Владом і мови не може бути. Фролов просто цього не допустить.

— Ян, це зайве… — я намагалася говорити якомога спокійніше, хоча голову так і продовжувало стискати невидимими лещатами. — Ти даремно так переймаєшся, нам нічого не загрожує…

— Варю, це не обговорюється. Макс охороняє тебе цілодобово. Всі поїздки, всі розмови — тільки в його присутності. І нема чого ображатися — ти сама в усьому винна, — обрізав він мене грубо. — А тепер додому, — повторив і, підійшовши до Тані, схопив один шматочок шашлику. Неспішно відкусив. — Недосмажений… — з відразою промовив і повернув жирний шматок на тацю, —  заїдемо в нормальний ресторан, а не вій ригаловці їсти. Хтозна, чиє це за м'ясо. Не здивуюся, якщо воно ще вранці гавкало чи нявкало біля готелю.

— Фу, Яне, — сестра поморщилася з огидою й прикрила долонею рота. — Дякую, ти вмієш зіпсувати апетит. І настрій також. Вже нічого не хочеться…