Розділ 13.1.

Влад

Запах. 

Найперше, що я відчув серед натовпу незнайомих мені людей, це був запах. Її. Той самий, який ні з чим не переплутаєш.

Наче зголоднілий хижак, якого заманили феромони його самки, я втягував носом повітря і забувався під дією почуттів, що нахлинули на мене. 

Я не бачив Варю, але одразу зрозумів, що вона десь поруч, зовсім близько. Мигцем пройшовся по обличчях візитерів комплексу. Місцеві журналісти, політики, тренери, багато кіпішної малечі та батьків, які прийшли їх підтримати і… 

А ось і вона… 

Варя, в обіймах Фролова, за декілька кроків від мене. Вона широко посміхалася і здавалася дуже щасливою. Але я помітив, як в короткі миті Варя знімала милу посмішку з обличчя й кидала на свого чоловіка погляд, повний відрази. Одна-дві секунди. Не довше, та й цього вистачало, щоб зрозуміти, що вона не відчуває до Фролова нічого хорошого. Жодного натяку на кохання чи хоча б на мінімальну  симпатію. Щось та й прогнило в Датському королівстві?

Хотілося підійти ближче й запитатися напряму, насолоджуючись її розгубленістю та приниженням. А що так? Не вийшло покохати пихатого мажора? Навіть його гроші не допомогли відчути щось до цього мудака?

Але потім все стало як раніше. Дві секунди відрази і знову широка посмішка на її обличчі. 

Варя притискалася до Фролова, постійно підбадьорювала доньку й раз за разом оглядалася, наче когось шукала у натовпі гостей спортивного комплексу. Цікаво кого намагається знайти? Можливо, ще її сестра має прийти, щоб підтримати племінницю? 

Для мене взагалі стало шоком, що донька Варі займається плаванням і ми сьогодні вкотре зустрілися. Адже, відчував, що декілька днів тиші, декілька днів без неї, не пройдуть даремно і вона ще обов'язково з'явиться у моєму житті. І як? З її маленькою руденькою копією, яка бере участь у змаганнях, що я особисто проспонсорував та мав вибирати переможців надалі.

Доле, а ти ще та жартівниця, як подивлюсь. Насмішка  — просто рівень дев'яносто дев'ятий зі ста.

Я дивився на фіктивно закохану парочку і врешті Варя зустрілася зі мною поглядом. Одна коротка мить і її вираз її обличчя змінився. З розслабленого на переляканий, уважний, до біса погрозливий. На той, що попереджав — краще триматися від неї якомога далі.

Тільки я не збирався нікого слухатися, тим більше підкорятися загрозливому погляду колишньої.

— Кого я бачу? — все ж не стримав насмішки, підійшовши ближче. — Фролов, і не сам? А це твоя…? — вдав, що Варя мене зовсім не цікавить,  поки сам того не бажаючи, почав втягувати аромат її парфуму та шкіри, що вкрилася сиротами від прохолодної температури приміщення. Зараз я мріяв, щоб мій нюх атрофувався. Я не можу сходити з розуму від запаху жінки, що зрадила мене й так ганебно покинула.

— Та ти що, Піднебесний, власною персоною, — Фролов різко відбив мою підколку. — А це… — він притиснув Варю міцніше й залишив демонстративний поцілунок на її скроні. — … це Варвара, моя кохана, гарна і взагалі неймовірна дружина. Хоча ти і так знаєш, правда? Ви ж колись зустрічалися?

Так, знаю. Вона була, є і буде неймовірною, гарною і ще всі ті решта синонімів, які тільки можна підібрати як комплімент до її вроди. І я не буду це заперечувати. Я дивився краєм ока на її пухлі, підкреслені кораловою помадою губи, і ледь стримувався, щоб не накинутися на них з поцілунком. Диким та шаленим. Таким, як цілував її у студентські роки. 

Так, вона неймовірна. Фролов правий. Я мимоволі затримався поглядом на Варі і одразу ж себе осік. Якого біса? Вона і нігтя твого не варта. Але і говорити вголос також про це не стану.

— Чесно? - я вдавав тотальну байдужість. - Не знав, що ви одружені. Мене давно вже не цікавлять провінційні плітки.

— А я думаю, що ти лукавиш, — куток губ Фролова смикнувся в насмішці.

Ну, що ж… я давав тобі шанс зупинитися, ти ним не скористався, так що тепер без образ…

— Знаєш, я не звик слідкувати за долею своїх б/у речей та…  — театрально хмикнув. — … та жінок, що мали яке-небудь місце у моєму житті. На відміну від тебе. Ти любитель підбирати за кимось.

Згоден. Перегнув. Але, заглушений емоціями, я вже не міг раціонально думати та контролювати свій язик.

— … чи, точніше, жінок, яких ти не зміг втримати? Не всім так щастить, друже. Крім накачаного тіла треба мати щось і тут, — Фролов постукав пальцем себе по скроні й вишкірився своїми ідеальними зубами, насолоджуючись сказаним.

— Я тобі давно не друг, — фиркнув гнівно та піддався вперед. Оглянувся по сторонах, щоб не привернути зайвої уваги. — І мене не цікавить доля дешевок, що купилися на твоє бабло, — останню репліку сказав з особою долею отрути.

Ще секунда — і він би кинувся на мене з кулаками. Зуб даю. Фролова легко вивести на емоції. Завжди так було, і я чудово пам'ятав його слабкості.

— Яне, нам потрібно йти… — не дивлячись на мене, Варя влізла в наш діалог з її недочоловіком, — через десять хвилин початок змагань…Будь ласка, — натиском попросила, намагаючись відвести його трохи далі.

— Тобі пощастило, що в моєї доньки сьогодні важливий день, — Фролов підморгнув мені. — Інакше я б…

— Яне, досить, тут люди, а в тебе попереду вибори, не дуркуй, — Варя показала  очима, що потрібон йти.

— Бувай здоровий, Владе, ще побачимося, — він кинув мені презирливо й, розвернувшись, направився з моєю колишньою до центральних рядів.

Мгу. Побачимося.

У вашої доньки важливий день? Як жаль. Бо я не дам їй виграти.