Розділ 11.1.

Влад

Я відчинив передні дверцята, допомагаючи мамі вийти з машини. Тато потиснув руку й, прощаючись, вже поспішив додому. У нього о двадцять третій годині починався футбол по телевізорі, йому було не до мене. Син ще приїде з Франції, а от прямої трансляції його улюбленої збірної більше не буде.

— Синок, заходь до нас, ще посидимо трохи, — попросила мама, тримаючи букет троянд в руках, — все ж не кожен рік батьки святкують коралове весілля.

— Мам, давай вже не сьогодні. Я дуже втомився, а з самого ранку ще маю робочі дзвінки. 

— Ну, Владику, хоча б на годинку, я торт спеціально спекла, медовик твій улюблений, всю ніч, між іншим, не спала, готувала синочку… — протягнула вона жалібно, додаючи непотрібної драматичності моменту.

— Днями ще заїду, тоді й посидимо нормально, — поцілував її в скроню. — Вибач, я дійсно мушу їхати.

— Не вибачу. Я образилася, — промовила мама на кінець і сховалася за воротами будинку, який я купив їм з батьком декілька років тому. В закритому котеджному комплексі, з охороною та повним відеоспостереженням. 

Я не став її переконувати в протилежному. Постояв ще з п'ять секунд й, махнувши на прощання рукою, зайняв місце водія. Ключ запалювання увімкнувся з якимось дивним тріском, і машина різко рвонула з місця, немов відчуваючи мою нервозність.

Я розумів почуття мами, але волів цієї ночі розібратися зі своїми, що нахлинули сніговою лавою, варто було побачити Варю з цим виродком в ресторані. І як після такого не повірити у долю? 

Це не випадковий збіг. 

Сімейне свято було зіпсоване. Я на автоматі говорив побажання батькам, пронизуючи тендітну спину Варі.  Жахливі відчуття. Наче зірвали стару рану й пошкрябали з новою силою. Побачити свою колишню з її мажором, заради грошей якого вона мене принизливо викинула зі свого життя… Що може бути гірше? Я згадав всі її слова, які вона кинула мені на прощання. “він дає все, що я хочу… його легко кохати, на відміну від тебе…”

Фролов. Його, виявилося, легко кохати, бо в нього були гроші. І є. То чого ж Варя ходить в старих обносках й працює дванадцять годин на добу з таким чоловіком? Фролов показав свою натуру? Не все те золото, виявляється, що блищить.

Хотілося позловтішатися, поставити Варю на місце, але не зміг. Варто було тільки відчути аромат її парфуму, торкнутися ніжної шкіри… Я ледь вовком не завив біля того дзеркала, від її близькості, тепла, але продовжував вдавати повну байдужість та зневагу. Не хотів їй дарувати задоволення, що і через стільки років по тому я захлинаюся від почуттів до неї. Відьма рудоволоса. Ненавиджу її. І себе, бо досі кохав.

Через п'ятнадцять хвилин я зупинився біля житлового комплексу, де нещодавно купив трикімнатну квартиру. Готелі я ненавидів ще з молодості, коли довелося побувати в найжахливіших хостелах Європи, приїжджаючи на змагання. Тому в готелі я водив лише коханок. 

А дім є дім. Святе місце, не для чужих чи випадкових людей.

Я швидко обзавівся власним будинком в одному з елітних районів Парижу. Дякуючи “мотивації” від Варі, я зробив це за неповний рік. Тоді я працював як проклятий. Вигравав одне змагання за іншим, щоб довести їй, що гідний її. Щоб втерти носа, коли приповзе до мене. Ще більше працював. Здобував медалі, кубки, звання. Більше грошей, більше можливостей. Тільки Варя не приповзла, а я всі ці роки намагався боротися з її фантомним образом у своїй голові. 

В невеселих роздумах я підійнявся ліфтом на останній поверх. Зайшов у квартиру й, стягнувши з себе піджак, який за цілий день став моєю другою шкірою, жбурнув на диван.

— Ей, ну дякую, ледь не прибив, — невдоволення бурчання нагадало, що в мене гостює мій старий друг.

— Паш, — втомлено зітхнув, — вибач, реально не помітив. — Зовсім забув про тебе.