Розділ 7.1.

Варвара

День тягнувся нескінченно довго. Я більше не виходила з кабінету, всі робочі питання вирішувала телефоном. Думала про те, що сталося вранці, і раз за разом кидала погляд на годинник, який наче завмер, до кінця добиваючи мою тривожність. Я боялася знову зустрітися з Владом. Вийти за поріг кабінету і побачити його самовдоволене обличчя. 

Йому це вдалося. 

Він втер мені носа. Показав моє місце. І Влад мав на це повне право. Тільки я не готова пережити чергове приниження від колишнього. 

Знову. На очах у Міли та свого ж персоналу.

Тому малодушно ховалася від нього у своєму затишному укритті. 

Я для нього лише прислуга, а я зрозуміла, що і досі його не відпустила. Досі моє серце починало шалено битися в його присутності. 

Дурепа ти, Варя. Ви давно з ним чужі люди.

Тільки тоді, коли покоївка повідомила, що Влад з Мілою покинули наш відпочинковий комплекс, я змогла полегшено видихнути. 

Все. Можна і мені збиратися.

Наспіх поправила макіяж й, взявши сумочку, побігла на автобусну зупинку.

Тільки я додому не пішла. Попри втому і загальні турботи я поспішила у зовсім протилежний напрямок міста.

— Тань, вкладеш Даринку спати? — набрала я сестру, очікуючи маршрутку. — Мені треба з деким побачитися, не знаю, чи встигну повернутися.

— Невже вирішила до Влада поїхати? — Таня грайливо присвиснула.  — Часу не втрачаєш… Варька, можеш не спішити, я все розумію…

— Та який Влад? Не плети дурниць. До Фролова…я їду, —  тихо додала.

— Типу клин клином? — сестра не стримала смішка. — До Яна? Одного колишнього заміниш іншим? А я тебе недооцінила, ти ще та хтива штучка.

— Досить, Тань, — зупинила її недоречні жарти. — Я хочу поговорити з Фроловим… — зам'ялася. — Хочу, щоб він теж мовчав про Даринку. Раптом Влад запитає…

— Ой, Господи, — сестра важко зітхнула. — Турецький серіал на мінімалках просто. Кліше з дитиною, яку приховували стільки років, вже є. Ще не вистачало аварії та втрати пам'яті. За класикою жанру. 

Моя маршрутка появилася на горизонті і я швидко попрощалася з Танею. Я побігла назустріч своєму транспорту, як поруч засигналила машина. Одразу подумала про Влада. Серце забилося як божевільне, хоча Піднебесний точно не став би мені сигналити. Він тільки Мілку пів ночі сигналив, йому не до мене. А була б поруч калюжа, так Влад точно б проїхав на повній швидкості, щоб обризгати мене з ніг до голови. Помститися як має бути. 

Я оглянулася. Це якийсь жарт? В машині був не Влад. Як Фролов міг тут опинитися? Тільки з Танею про нього говорили, як колишній ще один тут як тут. Вікно в авто плавно опустилося.

— Підвезти? — замість привітання запитав Фролов.

—Я саме до тебе їхала, привіт, — признаючись, видавила коротку посмішку. Для гарного настрою причин не було, але я не хотіла здатися грубою. — Ну, тобто збиралася їхати, — кивнула на маршрутку, що відправлялася від зупинки.

— Сідай, — Фролов нахилився й відчинив передні дверцята. — Сідай, Варя, не стій стовпом, — нетерпляче промовив він, помітивши, що я зволікаю.

А я неспеціально тягнула час. Просто не хотілося опинитися з колишнім чоловіком в такому тісному приміщенні…Ще в кафе можна. Біля воріт його будинку. Але ж не в машині. Коли відчуваєш його дихання та аромат чоловічого парфума. З чоловіком, яким я захотіла замінити Влада. Та не провально вдалося.

— І для чого ти мене шукала? — Фролов завів авто, й ми рухнулися з місця. 

— Що? — пристебнула себе ременем безпеки, уникаючи його погляду.

— Ти казала, що саме їхала до мене.

— А, це…так. Хотіла про дещо попросити…  — прикусила нервово нижню губу. Скосила очі, розглядаючи його. Скільки ми вже не бачилися? Років з чотири? А він все такий самий гарний, як раніше. Не такий як Влад, звісно. Але все ж. Гарно зберігся.

— Знову потрібна допомога? — хмикнув він. — І не здивований навіть. Ех, Варя-Варя. Ми покатаємося. Ти не проти?

Він різко повернув наліво, об'їжджаючи корок, що утворився в центрі міста. Жваво рвонув непримітною вуличкою і виїхав з іншої сторони.

— Влад повернувся, — на одному видиху повідомила.

— Я бачив, по всіх новинах вже показували, — Ян прибавляв швидкості з кожною моєю фразою. 

— Я хочу, щоб ти надалі говорив про те, що Даринка — твоя біологічна донька. Всім. Якщо Піднебесний раптом поцікавиться.

— А ти й досі йому не призналася? 

— Ні. І не хочу. Якби він ще тоді відреагував нормально… — згадала я події семирічної давності. — Все було б інакше.

— Ти про що? — Фролов плавно об'їхав яму, що ремонтували комунальники й звернув до ресторану, в якому ми святкували наш розпис.

— Ну, він же не повірив, що я вагітна від нього, — засоромлено опустила погляд, стискаючи пальці. — Ти ж сам казав тоді… Чи це не так було?

— А, ти про це. Все так, Варю.

Я швидко поглянула на Яна, який, здавалося, не зрозумів, про що ми говоримо.

— Ти ж сказав, що Влад був проти моєї вагітності, чи не так?