Розділ 6

Варвара

І навіщо він тільки приїхав у наше місто?

Потерла долонями заспане обличчя, проганяючи залишки сну. Не встигла прокинутися як одразу про Влада подумала.

Чому приїхав? Ідіотське запитання.

В нього залишилися тут батьки, друзі, можливо, і інші справи, про які я давно не в курсі.  Он Люда-Міла чого тільки вартує. Колишній часу не втрачає, ходить на побачення з відомими красунями. Він скоріш за все і не перший раз приїжджає, тільки вчора нам ощасливилося зустрітися. Все-таки, коли менше знаєш - міцніше спиш. От не знала нічого про свого колишнього, і сон йшов нормально, бо сьогоднішня ніч видалася мені суцільною мукою. Я крутилася з боку на бік, згадувала Влада і ніяк не могла прогнати його з моєї голови. 

— Проспали! — мій погляд зачепився за настінний годинник. — Дідько, з тим Владом разом! Все через нього.

Я підірвалася на ноги, швидко натягнула через голову ситцеву сукню й побігла на кухню. Дістала з морозильної камери заморожені сирники й заставила ними сковорідку. Сьогодні сніданок без вибору. Їмо, що я даю, бо не встигнемо.

Забігла у кімнату до дівчат. Першою почала будити Даринку. Погладила її й м'яко поцілувала.

— Прокидайся, сонька, в садочок запізнишся. Вже ранок.

— Нехай ранок буде пізніше. Я не виспалася, — доня накрилася ковдрою з головою.

Не ти одна, маленька. Не ти одна не виспалася. Але треба вставати.

— Даринка, сонце вже встало і тобі пора. Швиденько, — я ривком стягнула з неї м'яке укриття.

— Сонце ще спить, — пробубніла з сусіднього ліжка Таня. — Це ти всіх будиш.

— Ой, хтось зараз договориться, — я полоскотала їй п'ятку, намагаючись розбудити сестру. — Ти ж на пари запізнишся. Підйом. Скоро екзамени. Не можна пропускати навчання.

— І нащо я тобі розповіла? — Таня підійнялася на ліжку, намагаючись сфокусувати погляд. — Я так хочу спати… Ще б годинку… Ну, сістер, змилуйся…

— Не сьогодні, — категорично відмовила. — Давай-давай, приходь до себе і збирайся в університет.

— Дарина-а-а, — співаючи, протягнула Таня. — Прокидайся, бо твоя мама не піддається на прохання. Їй нікого не шкода. Всім відправить з дому.

— Не плети дурниць, — ображено хмикнула. — Я про вас турбуюся. 

Таня опустила стопи на підлогу, навпомацки взувшись у домашні капці.

— В тебе щось там горить, турботлива ти наша, — сестра кивнула в сторону кухні, і я переляканою пташкою побігла туди.

Сирники. Чорт. Всі вісім сирних кружечків перетворилися на спалені до чорноти купки.

Після сніданку, який я все ж нашвидкуруч приготувала, ті самі гарячі бутерброди з усього, що було в холодильнику, я, Таня і Даринка пішли у своїх справах. Одна в університет, інша - в садочок. Дякувати Богу, доньку ще можна проводити ціле літо у своїй групі, бо брати її з собою на роботу я не могла. Занадто багато справ, щоб Даринка просто сиділа в моєму кабінеті, втупившися в мультики. До школи залишилося три місяці, я хотіла, щоб донька розвивалася серед однолітків, а не нудьгувала в гаджеті, поки я завершу свій робочий день.

— Варвара Юріївна, можна вас? Там клієнти скаржаться… — одна з покоївок увірвалася в мій кабінет.

Я приклала палець до губ й притиснула мобільний до вуха.

— Тільки не кажи, що знову проблеми з каналізацією, — я передчасно зітхнула, — майстер буде лише через годину. Не раніше.

— Скажу, — гнівно видихнув шеф-кухар на тій стороні телефона. — Бо труби не витримали, як я і поперджав. Кухня поки ціла, зате туалети затопило. Не критично, але все ж. Ми вже все перекрили. Треба шукати аварійну бригаду, один сантехнік не справиться.

— Я зараз їх пришвидшу, — пообіцяла. — Поки відпочиньте. Ресторан зачиніть. Сніданок гостям потрібно замовити в когось з наших компаньйонів і подати в будиночки. Перепросіть за незручності. Поговоріть з гостями. Не панікуй тільки, я все вирішу. Каналізацію полагодять. Домовилися?

— Але, Варя, я відомий шеф-кухар, за мене боролися ресторани у Франції, Італії, я не якась там прислуга…

— Акім Филипович, я все сказала, — жорстко відрізала. 

Доводилося так розмовляти, бо по-іншому не доходило. Інакше проігнорують або закомандують по-своєму.

Я нещодавно обійняла посаду менеджера у готельно-відпочинковому комплексі, і через мій вік персонал часто сприймав мене несерйозно. І всім все одно, що в кінці робочого дня я хотіла плакати від втоми та постійної біготні, але я трималася за цю роботу, бо мені потрібно годувати доньку та сестру. А ще ж у Даринки школа попереду, стільки витрат…

— Варваро Юріївно, ви все? — покоївка здається почала втрачати залишки терпіння, переминаючись з ноги на ногу на порозі кабінету.

Я відставила мобільний, втомлено розтираючи скроні пальцями. Тільки початок роботи, а я вже хотіла якнайшвидше потрапити додому.

— Так, Соня, я все. Кажи, що там трапилося?

— Там гості, що вночі заїхали… 

— І що з ними? 

— Ну, вони… цей…

— Соня, ти можеш нормально пояснити? Що значить “вони цей”?

— Вони займалися коханням, — прошепотіла швидко. — Голосно займалися,  — Соня почервоніла до кінчиків вух.

— І що? — я не розуміла її претензій. — Багато наших гостей спеціально знімають будиночки саме для цього. — Але стіни звукоізольовані, я не думаю, що вони прям сильно комусь заважають.

— Але там дівчина… Вона д-у-у-ж-же-е криклива, нічого не рятує, — Соня театрально скривилася. — Її там наче вбивають чи розпеченим кілком мучать, - обличчя покоївки остаточно перетворилося на помідор. Засоромилася по повній.

— То попроси її поводитися тихіше. Соня, ну, йо-ма-йо, і так проблем вистачає, так ще тебе вчити елементарним речам, — я паралельно почала шукати номер аварійної бригади, бо відчувала, ще пару хвилин затримки й шеф-кухар мене особисто четвертує.

— Але я просила, — покоївка винувато промовила. — Але дівчина… вона завуальовано послала мене на три букви та сказала, щоб я принесла їм кави та круасанів… Може, ви з нею поговорите? Будь ласка, — Соня склала руки в молитовному жесті.