Розділ 3.2.

Варвара

Але доля сьогодні була не на моєму боці. 

Вхідні двері скрипнули і з них, наче поважна панна, виплила мама Влада, Богданна Сергіївна. В махровому халаті та домашніх капцях з пухнастими вкладками, на голові висока укладка, яку завершувала шпилька з перлинами. Гордо підняте підборіддя, рівна спина, вона наче готувалася зустріти когось із королівської сім'ї, а не дівчину сина, яку вона на дух не може переносити.

— А, це ти, Варвара, — Богданна Сергіївна різко сховала посмішку зі свого обличчя. — Я думала, Владик вже приїхав…

— Добрий день, — посміхнулася я. Мені було ніяково, і я переминалася з ноги на ногу під її прискіпливим поглядом.

— Добрий, був до твоєї появи, — вона не приховувала тотального роздратування. — Ти що хотіла? Бо я трохи зайнята та й холодно на вулиці.

Звісно, що холодно. В одному халаті та капцях.

Богданна Сергіївна завжди поводилася зверхньо та дуже суворо. Навіть на сімейних святах, які мені пощастило відвідати тричі, атмосфера була напружена. Наче Влада і його батька вона тримала в заручниках. Жодного слова чи дії без її дозволу. Етикет на вищому рівні і голосні зауваження, якщо щось пішло не так. Ох, як я її боялася. 

— Можна, я на Влада зачекаю в його в кімнаті? — випалила швидко.

— Він ще нескоро буде.

— Я зачекаю годинку, — зробила жалібне обличчя в надії, що це допоможе. — А якщо він не приїде за цей час, то я піду додому. 

Богданна Сергіївна театрально підійняла очі до неба, наче прочитала в думках молитву, щоб прогнати нечисту силу перед собою.

— Я буду тихо сидіти. Нічого не чіпатиму та не ламатиму, — спробувала останній аргумент.

— Заходь, що там вже, — вона шумно видихнула невдоволення. — І де тільки Владик тебе знайшов на мою голову?

Останню фразу я проігнорувала. Нехай говорить, що хоче. Я знаю, що мій Влад так не думає. Він мене кохає, і я його кохаю. І, надіюсь, він адекватно зреагує на новину про мою вагітність.

— Ще довго будеш стояти?

Богданна Сергіївна широко відчинила хвіртку, пропускаючи мене на подвір'я.

— Ой, ні, вибачте, я вже йду, — затараторила винувато й поспішила до будинку. 

Знаючи місцеві порядки, я спочатку витерла підошви уггів об металевий очисник, а вже потім підійшла до дверей. Роззулася наспіх й, майже не дихаючи, почала роздягатися. Господиня будинку весь час уважно за мною слідкувала, щоб я, не дай боже, щось зробила не за її правилами.

— У вас так смачно пахне, — шмигнула носом, втягуючи аромат з кухні. Буряк, морква, цибуля…. — Борщ варите? Я можу допомогти…

— Варвара, що-що, а борщ я вмію сама варити, справлюся без тебе, — вона витягнула руку, зупиняючи мене. — Біжи вже до Владика в кімнату, не мозоль мені очі. Бо і так нудно на душі.

Ну, як хочете. Я намагалася бути ввічливою.

Понизавши плечима, я навшпиньках знайшла потрібні двері. Поки тихо. Майже нечутно. Підлога, попри новий ремонт, скрипіла місцями, і я боялася нарватися на нову порцію гніву від Богданни Сергіївни. Обережно відчинила двері й зайшла в кімнату Влада.

На порозі обвела поглядом затишне укриття коханого в цьому неспокійному будинку. Односпальне ліжко біля вікна, на якому ми вдвох ледве поміщалися, велотренажер, гантелі, експандери на підлозі, стіна прикрашена сотнями дипломів та медалей. Письмовий стіл з ноутбуком та двома нашими спільними фото в рамці: з пляжу, де ми познайомилися, і святкування нового року в колі наших друзів. 

Чисто, комфортно, тепло. Влад переїхав сюди ще підлітком і, здавалося, що так і залишився, хоча йому через пів року вже мало б виповнитися двадцять три. Ця кімната ідеально відображала його характер, суворий і одночасно нереально оптимістичний. Завжди він знаходив плюси в будь-якій ситуації. Хотілося вірити, що і зараз знайде, а не покине мене напризволяще, розбиратися самій.

— Ти станеш татом, — я крокувала по кімнаті, репетируючи, як маю повідомити Владу новину. 

Ні, не підходить. Якась нісенітниця. 

Треба якось оригінально… Як там в інтернеті жінки повідомлять про вагітність? Тести ховають в подарункові коробочки чи вітальні листівки пишуть… А я що? Щось я над цим не подумала.

— Ми чекаємо на поповнення, коханий, — подивилася на тест і вручила перед собою повітрю, уявляючи, що там Влад. — Я вагітна.

— Що-о-о-о? — дикий викрик за спиною змусив мене підскочити на місці від переляку. 

Богданна Сергіївна витріщилася на мене шоковано. Вона підглядала весь  цей час за мною? 

— Ем… я… — почала збито виправдовуватися. — Я…це не те, що ви подумали…

— Ти вагітна, Варвара? — фурією вона забігла в кімнату і ривком вирвала з рук мій тест. — Прекрасно! - Богданна Сергіївна закричала, плескаючи в долоні. — Догралася. Залетіла. Молодець, Варвара! Ти розумієш, що це значить? — грізно нависала наді мною. — Ти зіпсуєш моєму сину все життя!

— Я хочу спочатку поговорити з Владом, — тихо перебила її вереск. — Не з вами. Ми маємо вирішити це разом…

— Це кінець, — Богданна Сергіївна почала нервово ходити по кімнаті, наче загнаний в клітку звір. ЇЇ обличчя почервоніло, вона важко дихала. — Це кінець всьому. Ти це розумієш, Варвара? Що ти наробила? Господи, за що ти мене так караєш? За які гріхи?

Я шоковано спостерігала за виступом місцевої театралки, стискаючи пальці на руках, й не могла підібрати слів, щоб щось їй  відповісти. 

— У нас буде дитина… ми можемо одружитися, Влад продовжить свої тренування… — я затараторила безглуздими виправданнями.

— Ти думаєш, що ти плетеш? — Богданна Сергіївна зупинилася напроти мене. Вона була порядком вища за мене, і я відчувала себе школяркою, яку викликали до директорки на килим. — У Влада є мрії, плани… — її ніздрі люто роздувалися, як у загнаного в кут бика. — Він все життя працював, щоб досягти таких успіхів у спорті! Він плавець, про якого мріють всі збірні світу! А ти хочеш, щоб він все проміняв на пелюшки та памперси? Боже-боже, це кінець, просто кінець всьому…