Розділ 3

Варвара 

7 років тому

Я вийшла з університету і, підійнявши комір пальто, мимоволі зіщулилася. На вулицях було сиро, брудно та холодно. Дощ зі снігом боролися за своє верховенство. Сльота у місті, а за його межами суцільне болото. Вітер нещадно облизував шию льодяним язиком, моє старе пальто не рятувало від собачого холоду. Я наспіх витерла мокрі щоки долонею й закрокувала на маршрутку. Треба пришвидшитися, щоб встигнути.

Влад з батьками проживав у приватному секторі, буквально на виїзді з міста. І лише одна маршрутка йшла в цьому напрямку.

— Мам, я буду пізніше, Таня прийде з однокласницею, — відповіла на дзвінок вже в салоні старого, ледь живого автобуса під номером тринадцять. Саме він довезе мене до будинку Влада.

— Ти робила тест? — голос мами був злегка уповільнений. Ні, вона не була в зюзю п'яна, але вже точно щось випила за обідом міцніше ніж чорний чай.

— Мам, давай пізніше, — я з шумом пропустила повітря з рота, зітхаючи. І так на душі важко, так ще вона добиває.

— Значить, точно вагітна, — цокнула осудливо. — Варя, в мене є знайомий лікар, він все зробить по старій пам'яті, позбавить проблеми за годину-другу…

— Боже, що ти говориш? — я закипіла від гніву.

— Про себе не думаєш, про нас з Танею подумай. Де твій байстрюк буде жити і…

Недослухала. Натиснула кнопку відбою й закинула мобільний на дно сумки. Байдуже на її слова, її реакцію. Головне, що скаже Влад. Тільки нам вирішувати, як бути далі. Тільки від нас залежить наше майбутнє.

Маршрутка з голосним скрипом зупинилася в декількох метрах від його будинку. Я швидко спустилася сходинками й пішла далі. Приватний сектор зі схожими будиночками, що розміщувалися в один рівний ряд. Не олігархи-багачі, але явно люди жили, які були вище мого статусу та можливостей. Ніхто із них не бухав й не витрачав свої скупі заробітки на чвертку горілки як моя мама.

За високим червоним парканом знаходився будинок Влада. Одноповерховий, доглянутий, з євроремонтом, зробленим минулого літа. А ще подвір'я, садок, невеликий город і навіть виноградник, що плівся на одній зі стін будинку. Я гостювала тут рідко, потайки навідувалася до Влада через задні двері, щоб, не дай Боже, його мама не застукала нас. І ситуація повторювалася щоразу, варто було переступити поріг його кімнати.  Їхні ротвейлери вже давно не реагували на мене, зате мама виконувала їхню функцію і ричала замість них.

Я натиснула на кнопку дзвінка й, відійшовши від хвіртки, чекала на Влада. Він вже мав бути вдома.

Але доля сьогодні була не на моєму боці. 

Вхідні двері скрипнули і з них, наче поважна панна, виплила мама Влада, Богданна Сергіївна. В махровому халаті та домашніх капцях з пухнастими вкладками, на голові висока укладка, яку завершувала шпилька з перлинами. Гордо підняте підборіддя, рівна спина, вона наче готувалася зустріти когось із королівської сім'ї, а не дівчину сина, яку вона на дух не може переносити.

— А, це ти, Варвара, — Богданна Сергіївна різко сховала посмішку зі свого обличчя. — Я думала, Владик вже приїхав…

— Добрий день, — посміхнулася я. Мені було ніяково, і я переминалася з ноги на ногу під її прискіпливим поглядом.

— Добрий, був до твоєї появи, — вона не приховувала тотального роздратування. — Ти що хотіла? Бо я трохи зайнята та й холодно на вулиці.

Звісно, що холодно. В одному халаті та капцях.

Богданна Сергіївна завжди поводилася зверхньо та дуже суворо. Навіть на сімейних святах, які мені пощастило відвідати тричі, атмосфера була напружена. Наче Влада і його батька вона тримала в заручниках. Жодного слова чи дії без її дозволу. Етикет на вищому рівні і голосні зауваження, якщо щось пішло не так. Ох, як я її боялася. 

— Можна, я на Влада зачекаю в його в кімнаті? — випалила швидко.

— Він ще нескоро буде.

— Я зачекаю годинку, — зробила жалібне обличчя в надії, що це допоможе. — А якщо він не приїде за цей час, то я піду додому. 

Богданна Сергіївна театрально підійняла очі до неба, наче прочитала в думках молитву, щоб прогнати нечисту силу перед собою.

— Я буду тихо сидіти. Нічого не чіпатиму та не ламатиму, — спробувала останній аргумент.

— Заходь, що там вже, — вона шумно видихнула невдоволення. — І де тільки Владик тебе знайшов на мою голову?

Останню фразу я проігнорувала. Нехай говорить, що хоче. Я знаю, що мій Влад так не думає. Він мене кохає, і я його кохаю. І, надіюсь, він адекватно зреагує на новину про мою вагітність.

— Ще довго будеш стояти?

Богданна Сергіївна широко відчинила хвіртку, пропускаючи мене на подвір'я.

— Ой, ні, вибачте, я вже йду, — затараторила винувато й поспішила до будинку. 

Знаючи місцеві порядки, я спочатку витерла підошви уггів об металевий очисник, а вже потім підійшла до дверей. Роззулася наспіх й, майже не дихаючи, почала роздягатися. Господиня будинку весь час уважно за мною слідкувала, щоб я, не дай боже, щось зробила не за її правилами.

— У вас так смачно пахне, — шмигнула носом, втягуючи аромат з кухні. Буряк, морква, цибуля…. — Борщ варите? Я можу допомогти…

— Варвара, що-що, а борщ я вмію сама варити, справлюся без тебе, — вона витягнула руку, зупиняючи мене. — Біжи вже до Владика в кімнату, не мозоль мені очі. Бо і так нудно на душі.

Ну, як хочете. Я намагалася бути ввічливою.

Понизавши плечима, я навшпиньках знайшла потрібні двері. Поки тихо. Майже нечутно. Підлога, попри новий ремонт, скрипіла місцями, і я боялася нарватися на нову порцію гніву від Богданни Сергіївни. Обережно відчинила двері й зайшла в кімнату Влада.

На порозі обвела поглядом затишне укриття коханого в цьому неспокійному будинку. Односпальне ліжко біля вікна, на якому ми вдвох ледве поміщалися, велотренажер, гантелі, експандери на підлозі, стіна прикрашена сотнями дипломів та медалей. Письмовий стіл з ноутбуком та двома нашими спільними фото в рамці: з пляжу, де ми познайомилися, і святкування нового року в колі наших друзів.