Розділ 3.1.

Варвара 

7 років тому

Я вийшла з університету і, підійнявши комір пальто, мимоволі зіщулилася. На вулицях було сиро, брудно та холодно. Дощ зі снігом боролися за своє верховенство. Сльота у місті, а за його межами суцільне болото. Вітер нещадно облизував шию льодяним язиком, моє старе пальто не рятувало від собачого холоду. Я наспіх витерла мокрі щоки долонею й закрокувала на маршрутку. Треба пришвидшитися, щоб встигнути.

Влад з батьками проживав у приватному секторі, буквально на виїзді з міста. І лише одна маршрутка йшла в цьому напрямку.

— Мам, я буду пізніше, Таня прийде з однокласницею, — відповіла на дзвінок вже в салоні старого, ледь живого автобуса під номером тринадцять. Саме він довезе мене до будинку Влада.

— Ти робила тест? — голос мами був злегка уповільнений. Ні, вона не була в зюзю п'яна, але вже точно щось випила за обідом міцніше ніж чорний чай.

— Мам, давай пізніше, — я з шумом пропустила повітря з рота, зітхаючи. І так на душі важко, так ще вона добиває.

— Значить, точно вагітна, — цокнула осудливо. — Варя, в мене є знайомий лікар, він все зробить по старій пам'яті, позбавить проблеми за годину-другу…

— Боже, що ти говориш? — я закипіла від гніву.

— Про себе не думаєш, про нас з Танею подумай. Де твій байстрюк буде жити і…

Недослухала. Натиснула кнопку відбою й закинула мобільний на дно сумки. Байдуже на її слова, її реакцію. Головне, що скаже Влад. Тільки нам вирішувати, як бути далі. Тільки від нас залежить наше майбутнє.

Маршрутка з голосним скрипом зупинилася в декількох метрах від його будинку. Я швидко спустилася сходинками й пішла далі. Приватний сектор зі схожими будиночками, що розміщувалися в один рівний ряд. Не олігархи-багачі, але явно люди жили, які були вище мого статусу та можливостей. Ніхто із них не бухав й не витрачав свої скупі заробітки на чвертку горілки як моя мама.

За високим червоним парканом знаходився будинок Влада. Одноповерховий, доглянутий, з євроремонтом, зробленим минулого літа. А ще подвір'я, садок, невеликий город і навіть виноградник, що плівся на одній зі стін будинку. Я гостювала тут рідко, потайки навідувалася до Влада через задні двері, щоб, не дай Боже, його мама не застукала нас. І ситуація повторювалася щоразу, варто було переступити поріг його кімнати.  Їхні ротвейлери вже давно не реагували на мене, зате мама виконувала їхню функцію і ричала замість них.

Я натиснула на кнопку дзвінка й, відійшовши від хвіртки, чекала на Влада. Він вже мав бути вдома.