Розділ 1

​​​​​​Варвара

— Варвара, ти? — чийсь писклявий голос розрізав атмосферну музику ресторану. 

Я байдуже провела поглядом по залу, надіючись, що хтось обізнався. 

— Варвара, ну? Варя Білоусенко, не чуєш, чи що? 

Моя надія на людську помилку розчинилася кавовою димкою, коли я почула своє дівоче прізвище.

Господи, хто це?

Власниця противно-писклявого голосу бігла з іншого кінця залу й махала рукою. Блондинка, з ідеальною фігурою та оранжевим загаром, у сріблястій короткій сукні, щедро обшитою блистками-паєтками. Незнайомка так посміхалася, що білосніжними вінірами в її роті можна було освітити вночі найближчі вулиці, якщо і не ціле місто.

— Варвара, як я рада тебе бачити, — мене без дозволу притягнули до себе в міцні обійми, але одразу ж відпустили, бо я була вся мокра після проливного дощу. — Скільки років пройшло… — блондинка уважно обдивилася мене з ніг до голови. — А тут дивлюся: ти не ти…

— Вибачте, а ви…?

— Ну ти даєш! Серйозно? Варя, не впізнала мене? А ще однокласниця називається!

Я старанно намагалася пригадати ким саме з моїх однокласниць є ця особа. Іра Морозова? Катя? Настя Олійник? Але через її екстравагантну зовнішність вона не здавалася мені знайомою.

— Ми ж у дев'ятому класі на англійській разом сиділи. Всі два семестри! — вона підійняла вгору вказівний палець, немов це було щось надзвичайно важливим. — Та іноді на трудовому навчанні. Ти ще мені позичала ґудзики та фарби для творчості.

— Люда…? — невпевнено протягнула я. — Людмила Тарасюк? 

Якщо мені не зраджувала пам'ять, я тільки з нею ділила шкільну парту в той час.

— Ч-ш-ш, Варвара, ти що? — вона заговорницьки приклала палець до губ. — Я тепер Міла Тарасо, відома співачка та інфлюєнсер. Їжджу по світу, продаю курси із саморозвитку, психології та жіночої енергії… Мотивую жінок і навчаю, як знайти грошовитого мужика. Мене всі знають, я дуже відома в Україні.

Настільки відома, що я ніколи про неї не чула?

— Зрозуміло, — я натягнула милу посмішку. — А ти тут… у справах? — запитала щось банальне та провела долонями по мокрих плечах, щоб позбутися почуття ніяковості. Он яка вона гарна стоїть, а я ж як обскубана супова курка навпроти.

— Ой, ні, — Людмила, тьфу ти, тепер вже Міла, відмахнулася й дзвінко розреготалася. — У мене побачення, — перейшла вона на заговорицький шепіт. — З таким  красунчиком, ти б тільки знала… Багатий, як Ілон Маск, прекрасне почуття гумору, щойно повернувся з Франції, і взагалі, бест оф зе бест, перфект мен… А ось і він…  

Вона кивнула мені за спину, і я інстинктивно обернулася глянути, що ж це за ідеал чоловіка. Так нахвалювати можна дійсно гідний зразок протилежної статі. 

А краще б не оберталася… Я глянула на нього і завмерла.

Дідько. Як таке може бути?

Рештки гарного настрою зникли в цю ж секунду. Я декілька разів моргнула, надіючись, що це жарт мого поганого зору чи галюцинація. 

Можливо, просто схожий?

Біля барної стійки стояв Владислав Піднебесний. Тобто, Влад, мій колишній. Той, з яким я була в стосунках два з половиною роки. Якого не бачила цілих сім років й стільки ще б не бачила! Він ж лише нещодавно пропав з моїх снів. Щоночі снився, паскудник… Але в одному Люда мала рацію: дійсно красунчик. Він змінився, але в кращу сторону. Одягнутий у дорогий твідовий костюм, який підкреслював його спортивну фігуру, акуратна стрижка, борода… Одразу видно, що справи в нього йдуть набагато краще, ніж у мене.

— Класний, правда? — донеслося захоплене на вухо. — Все при ньому. Жодних недоліків. А прикинь, який у нього потужний робочий апарат … Он як штани випирають від розміру…

Серйозно? І так погано, так ще Люда-Міла до всього добивала мене вульгарними компліментами цьому негіднику. 

Стоп. 

Що вона казала? 

У неї з моїм колишнім побачення? Прям тут? Зараз?

Ой мамцю…

Це тільки я могла в таке вляпатися.

Так і знала, що не потрібно йти в цей ресторан! Пафосне місце з нереальними цінниками в меню. А чого вартують ці зневажливі погляди багатих візитерів…

Я відчувала, що день закінчиться погано: затрималася на роботі, вихователька повідомила, що оплата за садок збільшується з наступного місяця, водій маршрутки безсовісно проїхав повз зупинку… Мені б по-хорошому пішки дістатися додому.  Але на вулиці періщив сильний дощ, я промокла до нитки й тремтіла від холоду, а в гаманці залишилося рівно сімдесят чотири гривні, на таксі б не вистачило.Травень не міг похвалитися гарною погодою, а я  — міцним здоров'ям. Тому, недовго думаючи, я тінню пірнула всередину найближчого ресторану в пошуках хоч якогось прихистку та тепла. І на тобі — зігрілася! Нічого не скажеш… Тепер все палає всередині від почуттів, що сильним потоком накрили мене з головою.

— Хочеш, познайомлю? — Люда граціозно обійшла мене і, взявши за зап'ястя, почала тягнути до свого кавалера, тобто мого колишнього.

— Що? Ні, не треба! Людо, пусти! — я смикнулася, звільняючи свою руку. 

— Чому? Він класний, все буде добре. Щось сталося? Варя, на тобі лиця немає…

— Я…я… я в туалет хочу! Живіт прихопило! — театрально скривившись, я кулею кинулася в протилежну від колишнього сторону. 

Чорт, і де тут убиральня?

— Добрий вечір. Ви замовляли столик? — як жива лялька переді мною з'явилася хостес. 

Не приховуючи відрази, вона сковзнула поглядом по моїх мокрих джинсах та тенісці. На обличчі навіть не затрималася — туш, що плямами розфарбувала моє обличчя, замінила отруйну розмальовку і відлякувала подібних пафосних дівиць. 

— Мені б в туалет, а потім вже й столик… — тихо попросила, розуміючи, як жахливо я виглядаю.

— Вбиральня для клієнтів, лише після замовлення, — хостес задумливо зам'ялася, — але добре, вам потрібніше, — з жалем додала. — Прямо по залу і наліво.

— Дякую, — швидко випалила і побігла в потрібному напрямку.