Глава 1.

Мені було просто необхідно на неї подивитися – виключно жіноча цікавість.

Ревнощів не було, ні крапельки, як і бажання зберегти відносини, лише образа, злість і розчарування. Я підозрювала чоловіка вже давно, він постійно з кимось переписувався, виходив в ванну кімнату телефонувати, але коли одного разу не повернувся ночувати я вирішила, що достатньо!

Так, ми в шлюбі вже 6 років і в нас підростає прекрасний син, але це ж не означає, що я приречена все життя мовчки спостерігати – на зради, на дурість і недалекоглядність людини поряд, мені всього 24 роки, навіщо мені витрачати своє життя на нього??? Я такого не заслуговую і не хочу! І я вирішила діяти!

Поки чоловік був без пам’яті після чергового «вечора на кафедрі», так він називає їх п’ятничні посиденьки до втрати свідомості, я легенько відкрила йому очі, підставила айфон і він спокійно розпізнав лице господаря.

Так я впевнилася, що існує певна Ліна, теж аспірантка, як і мій дорогий, яка крутить кохання з одруженим чоловіком вже більше року.

Інтимні фотографії, палкі переписки і вульгарні обговорення їх «зустрічей»…

Я читала і читала… 

І в якийсь момент зрозуміла, що мені зовсім не боляче і не сумно, я відчуваю полегшення… Адже тепер є офіційний привід розлучитися з Федором, моїм нинішнім чоловіком.

Але все ж я вирішитися подивитися на цю Ліну, мені дуже цікаво нас порівняти.

Я її впізнала відразу. Погляд її видав. Вона дивилась на мене зверхньо і нагло.

А я знову була розчарована.

І мене проміняли на цю?.. Худа, як палка, карі очі, сіре волосся, зібране в тоненький мишиний хвостик, обличчя зовсім невиразне… Вона була ніяка! Мені саме так і уявлялись аспірантки в дитинстві – непримітні, нескладні і сильно розумні. Сподіваюсь, що з третьою характеристикою я все ж вгадала. Чимось же вона зачепила мого Федора.

- Ну привіт, - посміхнулась я коханці чоловіка.

- Привіт, - вона зухвало усміхнулась мені у відповідь. - Знаєш, я не думала, що ти прийдеш.

- Чому?

- Ну я особисто не хотіла б зустрічатися з коханою дівчиною свого чоловіка.

- Так ти впевнена, що кохана? Я просто по списку пройшлась, ти третя знизу,  - вирішила пожартувати трохи. Ну а що? Мені моральні норми дозволяють трохи прикрасити «героїчні походи»  чоловіка.

- Що? – вона різко підскочила і зойкнула, аж стілець упав.

На нас почали звертати увагу.

- Ти заспокойся, чого рознервувалась? – я була один спокій, взагалі, після того, як я її побачила, моє жіноче его заспокоїлось абсолютно.

Вона в порівнянні зі мною безпородна сіра кобилка. Я не зарозуміла, просто досить адекватно оцінюю свою зовнішність.

Висока, 175см, струнка, але все при мені і попа, і груди, і невеличкий животик. Сірі глибокі очі, прямий ніс і виразливі риси обличчя, а ще матова шкіра з розсипаним золотим ластовинням по носику. І головна моя прикраса – довге і густе руде волосся. Я однозначно перемагаю поряд з цією блідою поганкою.

- Я не вірю, що в нього хтось є! – коханка все ніяк не заспокоїться і продовжує концерт з вереском.

- Ну ти ж з’явилась, значить він легко може собі дозволити зради. Подумай логічно. До того ж, ваш роман триває близько року, а він зі мною не розлучився, Ліна, ми продовжуємо спати в одному ліжку, ну і не тільки спати, розумієш про що  я? – її вираз жаху і розгублений погляд вартував того, щоб прийти.

- Не вірю! – продовжує кричати вона.

- Ти так себе поводиш ніби я тут коханка, а не ти. – я дивилась їй прямо в очі і вбивала кожною наступною фразою.

- Він обіцяв розлучитися!

- Коли?

- Скоро!

- Так, давай повернемся до статистики, ви ж її любите, правильно? Порахуй, коли виникло це «скоро» і яка вірогідність, що воно взагалі наступить? 

- Ти – руда відьма! Змія! Він з тобою тільки із-за дитини, зрозуміла? – вона знову підскочила і почала верещати.

На нас вже дивилися офіціанти. 

- Коли закінчуються аргументи людина переходить на образи. Ти ж інтелігентна жінка, аспірантка, працюєш в університеті, чого ти кричиш, як бабка на базарі? – холодно промовила. – Ти не хвилюйся, я тобі звільню вакансію, але пам’ятай, що така ж Ліна завжди буде за твоєю спиною.

Я встала, поклала гроші за свою каву, і гордо піднявши голову, вийшла.

З чоловіком було ще простіше, ніж з коханкою.

- Федір, я тільки що познайомилася з Ліною, твоєю колегою, а вона мені розповіла, що ви коханці чуть більше року. А ще, що ви збираєтесь одружитися і лише жалість до мене стримує вас від цього щасливого кроку. – він в ступорі дивився.

- Тобі Ліна розповіла? – Федір аж за голову схопився, мабуть вона багато чого здатна розповісти.

- Ну а скільки їй можна чекати? Роки то ідуть. – пожала плечима.

Я усвідомлювала, що моя оцінка ситуації не зовсім адекватна.

Ну яка дружина буде спокійно розповідати про бесіду з коханкою? Правильно, тільки жінка, якій глибоко байдуже.