Матвій. Премія в кишені.

На щастя, поліціянти люб'язно зголосились мене підвезти додому. Голова майже не боліла. Хоча, можливо ще діяли знеболювальні.
- Таточку! Ми так хвилювались! - Катруся міцно обіймала за шию й тулилась до колючої щоки. - Боляче? - показала пальчиком на синець.
- Майже ні, люба. А це ще що?! - з вітальні до коридору заглядав невеликий білий цуцик.
- Тітка привезла, приглянути просила поки вони відпочивати поїхали, - кліпала великими очима дитина.
- Поглянь, який він милий. Сніжок, ходи сюди! - пес завиляв хвостом, все ще побоюючись підходити до мене.
А нехай тобі, Іринко! Але зараз маю важливішу справу.
- Доброго вечора. Так-так, з Різдвом. Не підкажете черговий лікар швидкої ще на зміні? - запитую, прикладаючи лід до голови.
- Доню, тихше!
- Який саме? А їх багато у вас? Сьогодні працювала. Ім'я? Не знаю, я імені. Дівчина вродлива, очі блакитні, - чую сміх на іншому кінці слухавки.
- Пішла вже? А номер можете дати? Чому? Що? Ні, мені не погано, швидкої не треба.
- Ну, й де тепер тебе шукати? - поклавши слухавку, міряю кімнату кроками.
- І головне, що сказати? Вибач, але я закохався, мов останній дурень, тільки но ти забрала ліхтарик від мого обличчя і я зміг нормально бачити? А якщо вона заміжня? Та ні. Сама ж сказала, що вийде за мене! Бовдуру зрозуміло, що жартувала...а як ні...
У двері голосно постукали.
Вона стояла на порозі. В кумедній шапці з балабоном, припорошеній снігом, й ніяково переминалась з ноги на ногу.
- Доброго вечора. Як ви себе почуваєте? - ховаючи погляд тихо спитала, обіймаючи великого єдинорога.
Пес почувши голос гості вискочив на поріг й голосно загавкав, виляючи хвостом.
- Сніжок? Але як ти..? - дивилась ошелешено на тварину, що радісно підстрибувала, намагаючись лизнути в обличчя давню знайому.
Катруся випхала й собі голову, подивитись, що там за гамір зчинився.
- Це, мабуть, тобі, - дівчина непевно протягує їй іграшку й пакет з мандаринами.

- Це Матвій...

- Як мій тато?

- Угу...
- Мандарини їж обережно, вони з кісточками...
Тільки я стою й боюсь говорити, щоб це видіння не зникло. Серце в грудях б'ється так сильно, наче хоче вискочити назовні й собі подивитись.
- Тату, запроси її, - голосно шепоче донька. - Це ж наш подарунок.
Ми не розуміюче дивимось на дитину.
Катруся, зашарівшись, протягнула мені листа, якого вранці забув поспішаючи.
- МА-МА.
Над ялинкою кружляли два щасливих ангелики.
- А що я тобі казав?! Премія, рахуй, уже в кишені! - Жоржик чмокнув Панті в круглу рум'яну щічку.

Дякую усім хто прочитав цей твір.
P.S. Вірте в дива! Не залишайте своїх ангеликів нудьгувати без роботи!