Матвій

День минув. Видихнув і зачинив кабінет. Нарешті. Давно вже стільки неприємностей не ставалось зі мною, тим більше в одно день. Але контракт укладено і попереду вихідні, а ще чудова мандрівка з донечкою. Залишилось єдинорога з магазину забрати.
- Щасливого Різдва, Матвію Олександровичу.
- І тобі, Ігорю, - попрощавшись з охоронцем, вийшов на вулицю.
Стемніло. Падав пухнастий сніг. Прикрашені вітрини магазинів додавали святкового настрою. Вже й нова мелодія дзвінка так не дратувала.

“ Цілий день дзень-дзелень
Дзвоники дзвенять.”

- Привіт, Іринко!
- Привіт, найпрекрасніший братику! - радісно вигукнула сестра на іншому кінці слухавки.
- Що тобі вже потрібно? - посміхаюсь, добре знаючи її.
- Може я привітати тебе захотіла?
- Ну, звичайно. Взагалі то, ми вас завтра у гості з Катрусею чекаємо.
- Так, тому й телефоную. Не вийде в нас завтра, Віктор гарячу путівку придбав, надіюсь вже нарешті зробить пропозицію, - шепоче. Виліт вранці, але як повернемось одразу до вас.
- Добре.
- До речі, моя найчарівніша племінниця просить, щоб ти купив мандарини.
- Передай їй, що якщо вона буде їх їсти в таких кількостях - болітиме живіт.
- Каже, що це не вона їсть, а янголи цуплять їх з тарілки у вітальні.
- Ну, звичайно. Постривай, а ти у нас?
- Так, заскочила подарунки залишити й ще дещо тимчасово. Якщо сподобається, залишу назавжди.
- Дещо що? - насторожено уточнюю.
- Ой, Матвійчику, нічого такого, щоб ти сам не придбав нашій принцесі. Все цілую! Щасливого Різдва!

- Люблю тебе!
- І я тебе.

Придбавши фрукти, прямую до зупинки з надією спіймати хоч якесь таксі.
- Чоловіче! Сигаретки не знайдеться? - дві тіні відділились від стіни будинку.
- Не палю.

Щось яскраве сліпило очі. Спочатку одне, потім інше, і так по черзі.
- Ви мене чуєте? - світло нарешті зникло й замість нього з'явилось вродливе жіноче обличчя.
- Ви мене чуєте? Моргніть якщо так! - схвильовано допитувалась незнайомка. Довге русяве волосся неслухняно розтріпалось, роблячи її схожою на блакитнооку німфу.
- Схоже на закриту черепно-мозкову, давай ноші! Поліція нехай за нами їде, - крикнула комусь вбік.

- Речі знайшов?
- Нічого, тільки мандарини. Ні телефону, ні документів, ще й куртку, схоже, забрали.
- Покидьки, - вже собі під носа.
Лагідно торкнулась лоба м'якою долонею.
- Потерпіть трохи, до лікарні миттю доїдемо.
Ледь помітний аромат парфумів, змішувався з запахом медичних препаратів, лоскочучи носа.
- По...повечеряєш зі мною? - шепочу ледь ворушачи язиком.
- О, як одужаєш, то ще й заміж вийду! - дзвінко засміялась, жартуючи, дівчина.
- Ловлю на слові...- заплющую очі.