Олеся

Завтра Різдво. А настрій зовсім якийсь не святковий. Втомлено присідаю біля посту старшої медсестри.
- Немає результатів ще?
- Так Різдво ж. Пів відділення у відпустку своїм коштом пішло. - Тамара Петрівна розвела руками.
Важко зітхаю. Може й собі вихідний узяти?
- Втомились? - співчутливо заглядає в очі медсестра.
- Є трохи.
- Осьо візьміть, - дістає з кишені круглу мандаринку й протягує мені. - Ви ж любите. Вітаміни та й настрій трохи підніме.
- Дякую, - посміхаюсь й одразу занурюю нігті в податливу шкірку.
В повітрі з'являється приємний свіжий аромат солодкого фрукту.
- Олесю Олександрівно, - в мій бік прямує лікар швидкої, а за сумісництвом краща подруга Соломія.
Пів життя знайомі. Разом навчались, разом практику проходили, разом і на роботу в лікарню влаштувались. Правда вона на швидку, а я в кардіологію.
- Олесю, рятуй! О, в тебе що форма нова? Знову єдинороги?- посміхається.
- Племінниця подарувала, - брешу, ледь червоніючи, бо форму придбала сама. Так з єдинорогами, так у свої тридцять.
- То що сталось?- змінюю тему.
- Чергування на завтра поставили. Вся родина збереться, я з батьками Михайла мала познайомитись, - дівчина стає схожою на кота з відомого мультфільму.
- Що вони про мене подумають? - благає.
Михайло, до речі, це її наречений.
- Подумають, що ти дуже відповідальний працівник, - відповідаю з сарказмом, бо виходити завтра на роботу бажання зовсім не маю.
- Ти ж все одно не святкуєш, будь ласка!
Стоячи ввечері біля крихітної ялинки, заплющую очі й тихо шепочу:
- Більше жодне Різдво я не хочу зустрічати на самоті.