Матвій

Рік для мене видався напрочуд вдалим. Улюблена робота приносила задоволення й немалий прибуток. Бізнес йшов вгору. Нарешті, закінчив ремонт у заміському будинку, й ми з дочкою змогли переїхати із задушливої міської квартири. А життя й далі продовжувало підкидати приємні сюрпризи. Іноді може й здавалось, що чогось бракує та займатись самокопанням я не хотів, тим паче Катруся не давала нудьгувати у вільний час.
Ось і вчора, принесла аркуш паперу й скомандувала писати листа Санті.
- Доню, але я вже дорослий. Санта приходить тільки до діток.
- Не правда, - ображено насупилась Катруся. - Ти просто нічого не просиш, а він через це ображається, бо думає, що нікому не потрібен більше!
- Добре, - піддавшись, вмощуюсь поруч.
- Що писати, Катерино Матвіївно? - беру олівець й готуюсь уважно слухати довгий список бажань.
Обличчя дитини розпливається в широкій посмішці.
- У мене все є! Нічого не потрібно! - здивовано підіймаю брови. Хіба п'ятирічна дівчинка може свідомо відмовлятись від подарунків? Але вона продовжує після короткої паузи.
- Я хочу, щоб ти провів цілі вихідні тільки зі мною.
В грудях боляче защеміло.
- В якомусь конкретному місці? - стараюсь непомітно витерти вологі кутики очей.
- Байдуже!
- Тоді як ти дивишся, на те, щоб замовити Санті поїздку в справжній Дісней Ленд? - сміюсь, спостерігаючи як Катруся, мов ужалена бігає по кімнаті.
- Так! Так! Так! - голосно плескає в долоні.
- Ще щось?
- Єдинорога!
- Справжнього?
- А можна? - перепитує обережно.
- Ні. Він не поміститься в сані.
- Тоді іграшкового.
Згортаю і планую вкласти в конверт, але дочка заперечливо хитає головою.
- Тепер твоя черга, - суворо тицяє пальцем в аркуш.
- Але ж парк розваг наш спільний подарунок!
- Так, не піде!
На швидку руку, пишу останню модель смартгодинника, що впала в очі на якомусь рекламному банері.
- Задоволена? А тепер бігом у ліжко.