Лист

Час далеко за північ.
- Жоржику...Ти тут?
- Еге, - доїдаючи мандаринку, відізвався хлопчисько.
- Твій вже написав листа?
Облишивши ласощі, він задер голову вгору, звідки чувся голос Панті, але побачив лише ноги в червоних панчохах, що бовтались, звисаючи з гілки.
- Здається, я застрягла, - жалібно пискнуло дівча.
- Це все твоя любов до цукерок, печива імбирного, гарячого шоколаду з зефірами... - бурмочучи собі під носа, вхопив
за короткі ніжки й потягнув.
- Ой, - вона потерла забиту дупцю.
Вмостившись зручніше, протягнула руку за помаранчевою кулькою.
- Твоє крило лоскоче мені вухо, посунься.
- Ялинка така гарна... - роззирнулось нарешті дівча.
- Еге, дизайнерка понад п'ять годин по драбині стрибала. Вверх-вниз, вверх-вниз, вверх-вниз. В мене вже шия боліти почала, за нею спостерігати.
- А лист?
- Донька змусила. Разом і писали. Але це рахується. Я вже питав у керівництва. Он лежить, - Жоржик з гордістю вказав на яскравий конверт, що лежав на столику поряд.
- Іноді діти, куди розумніші за дорослих. А просили що?
- Катруся — єдинорога замовила й поїздку в парк розваг. Цей, що у Франції. Нарешті відпочину трохи, - янгол замріяно потягнувся, й одразу ж отримав стусана.
- Дивись за крилами, всю зачіску зіпсував!
- Вибач, - ледь кавкнув.
- А старший? - допитувалась, продовжуючи супитись.
- Новий годинник.
- Дивні люди, можуть забажати будь що, а замовляють якісь дурниці.
Жоржик здвигнув плечима.
- Зате річна премія, рахуй вже моя.
- Пощастило, - Панті кивнула.
- А в тебе що?
Дівчинка важко зітхнула й кинула до рота ароматний шматок.
- Моя ось уже другий рік поспіль не пише.
- Чому?
- Не вірить. Сумно так. Торік собаку попросити хотіла, лежанку замовила. Я вже й кандидата знайшла — біля під'їзду в неї щеня крутилось. Гарне таке, біленьке волохатеньке, на сніг ляже й тільки носа видно. В кучугури пірнало, мов лисиця. Вона його Сніжком назвала. Але власниця квартири не дозволила, мусила Олеся прилаштувати разом із лежанкою.  Цього ж року й не заїкалась ні про що.
Поки двоє янголят базікали під ялинкою, наминаючи мандарини, до вітальні тихцем прошмигнула дівчинка років п'яти з половиною.
- Ш-ш-ш, - клацнувши пальцями, Жоржик і Панті стали невидимими.
Катруся узяла конверт й дістала листа.
- Що вона робить? - очі ангеликів стали більшими.
Червоним олівцем з іншого, чистого боку, дитина виводила великі, трохи криві літери.
“ ЛЮБИЙ САНТО...” - від старання висолопила язика. “...НЕ ПОТРІБНО НІЯКИХ ПОДАРУНКІВ. ЗНАЙДИ, БУДЬ ЛАСКА, МЕНІ МАМУ!!!”. Благально склала малі рученята й міцно заплющила очі.
- Будь ласка! Будь ласка! Будь ласка!
- Отакої, - прошепотіла сама до себе Панті. - От тобі Жоржику й премія — наставляй кишеню ширше.
- Нічого подібного! Бачиш написала “Мені”? Її бажання — турбота її янгола, - ткнув пухким коротким пальчиком спочатку на текст, а потім вгору.
Трохи подумавши дівчинка дописала “І ТАТОВІ”.
- Що-о-о? - бідний Жоржик ледь не звалився з верхньої гілки, розкішної ялинки. Добре, що подруга встигла вхопити за светр.
- Що скис, наче мандарин з кісточками наївся? Сам сказав - рахується!
Злазячи на підлогу, малий янгол бідкався.
- Прощавай відпочинок... Прощавай премія...Бідний я, бідний...
- Зате це справжнє бажання! Та й час ще є, - підбадьорила подружка.
- Час? Знущаєшся? До Різдва два дні залишилось! - пропихтів, здуваючи чубчик, що ліз в очі.
Поки Панті розглядала своє віддзеркалення в величезній кулі на ялинці, Жоржик ходив туди сюди, чухаючи потилицю.
- Ще не все втрачено! - вигукнув він радісно.
- Тобто?
- Ми знайдемо їй маму!
- Ми?
- Еге ж! Ти все одно без роботи.
- Хай так. Але де? На вулиці? Бо я щось не чула про магазини з мамами.
- А чому б і ні? - очі хлопчиська весело заблищали.