Розділ 14

ПОЛІНА

– Полю, візьми себе в руки. Усе минає і це мине. Прошу тебе, якщо я хоч щось для тебе значу, – Оля стоїть переді мною з чашкою, погрожуючи привести мене до тями за допомогою холодної води.

Вона періодично набирає воду в рот і, не наважуючись окропити мене водою, випльовує її назад у чашку. До того ж із повним ротом вона втрачає можливість продовжувати читати мені лекцію про сенс життя і роль особистості Фелікса в моєму житті.

– У мене серце розривається на частини. Ти дограєшся, у хід підуть заборонені методи.

– Подруго, ти маєш рацію, я все розумію, і все знаю, – я роблю спробу піднятися з дивана, але невдало. Зовсім знесилена, я готова погоджуватися з нею в усьому.

– Ти молода, красива. Лялечка моя! Та він і частини мізинця твого не вартий. Ось дивись, – Оля підносить до моїх очей великий аркуш паперу, на якому похапцем зображено обличчя чоловіка, що дуже віддалено нагадує обличчя Фелікса.

Точніше, схожість взагалі відсутня. Тільки під портретом чорним фломастером виведено «Фелікс – гад».

Зображення поцятковане, поколоте й місцями розірване.

 – Ось, візьми ручку і відведи душу. Сволота, кровопивця. Довів тебе, що називається, до ручки.

– Не допоможе, – я піднімаю голову на її черговий шедевр, за допомогою якого вона намагається мене відволікти від горя. Бачу перед собою образ ймовірного коханого і не в силах стримати сльози, закриваю обличчя руками... – Річ не в ньому. З ним усе вже ясно. Справа в мені.

– Ну, я тебе прошу, ходімо, я допоможу тобі привести себе до ладу, треба починати виходити на вулицю.

– Я не можу.

– Ну, подружко, давай, треба щось змінювати. Інакше, я увімкну сувору Бабу Ягу і буду застосовувати екстрені заходи, – Оля відмовляється від методу «пряника» з огляду на його неспроможність і має намір використовувати метод «батога».

– Додумалася, собі шкоди завдавати.

Вкотре подруга робить марну спробу змусити мене встати з ліжка.

Минають дні, світла частина доби змінюється темною ніччю. Охоплена повною байдужістю до всього навколишнього, я в повному невіданні, який сьогодні день. Я не хочу нічого: ні їсти, ні пити, ні бачити кого-небудь. Просто лежу на дивані, в позі ембріона, – така собі захисна форма, маленька спроба вижити, з глузду не з’їхати остаточно від горя, від несправедливісті. Мене розтоптали, принизили.

Мене немає. Навіть питань уже немає. Майже. Одне все таки залишилося – «за що?».

Не дала мені повністю звихнутися моя єдина і близька подруга Оля. Як мені було шкода дивитися на всі її зусилля вивести мене з цього ступора. Тільки заради неї я стала приймати їжу, обіцяла взяти себе в руки. 

Щовечора після роботи вона проводила поруч зі мною, погрожувала привести консиліум медичних працівників, психотерапевтів, якщо так триватиме й надалі. Вона не забувала про мене і вдень, перебуваючи на роботі, дзвонила щогодини, щоб упевнитися, що я в змозі брати слухавку.

Як же я їй вдячна, єдина хто мене не кинула в біді. Якби не Оля, важко навіть уявити, як би я виходила з цього стресу.

 – Привіт, подруго, – Оля уважно розглядає мене. – Як ти? Ти їла хоч що-небудь? – вона намагається, як може, не дати мені повністю розчинитися в самопоплюженні.

– У мене немає апетиту. Та й голова болить.

– Щоб не боліла голова, у мене є чудовий засіб і називається він гарячий гороховий супчик, – Оля готова була виконувати роль коміка, бачачи, що сили покидають моє тіло.

– Ти знаєш, я дуже люблю твій фірмовий гороховий супчик, але не сьогодні, вибач.

– Ну, ти зовсім не цінуєш мою турботу. Я зі шкіри геть лізу, щоб тобі допомогти.  Отже, так. Ти зараз встаєш і йдеш у душ. А я йду варити супчик. Тобі треба освіжитися, привести себе до ладу і поїсти. Нумо! Лихо та й годі! Та ти ледве на ногах тримаєшся, – Оля не може стриматися, побачивши мою слабкість, коли я роблю спробу встати і слідувати її вказівкам.

Я себе пересилюю і плентаюся в душ. Струмені води спадають на моє тіло каскадом і воно реагує відчуттям розслаблення. Я приймаю потоки води з насолодою. Ловлю себе на думці, що не все втрачено. Я здатна розслаблятися й отримувати насолоду. 

Виходжу з ванної новою людиною. У всіх куточках свого змученого організму відчуваю приплив життєвих сил.

– Хочеш, я зустрінуся з ним і з'ясую, чому він так вчинив? – Оля зустрічає мене після душу новою пропозицією.

– Що це дасть? – я приречено дивлюся на неї. 

– Може щось проясниться, чому цей козел не йде на контакт. Як розцінювати його повідомлення з твоєю фотографією з басейну?

– Навіть і не думай. Дякую тобі за твою ініціативу і самопожертву, але мені це не допоможе.  – я накидаюся на апетитний супчик, зварений за особливим рецептом подруги. Буквально з першої ложки відчуваю поліпшення настрою.

– Гаразд. А якщо... у мене є певні зв'язки в певних колах, так би мовити, сумнівного характеру, у кримінальних, одним словом. Нехай повитрушують із нього всю інформацію, яку зобов'язаний сказати хлопець дівчині, з якою зібрався одружитися і передумав в одну мить. Передумав, але забув попередити її про це. Як тобі мій план?

– Оленько, люба моя подружка, зрозумій, що я вже звиклася з тим, що і як він зробив. Прийняла своє нинішнє становище. Хоч і не розумію до кінця, але звиклася. Уся справа в мені. Я страждаю, бо продовжую його любити. І не знаю, як дати собі раду. Як викреслити його зі свого серця.

– Я піду до університету, знайду його і висловлю в обличчя, який він мерзотник,– подруга серйозно гарячкує. – Коли там у нього отримання диплома? Можливо, вдасться перехопити його. З мене, знаєш, корона не впаде. Плювати я на нього хотіла. 

Я дивлюся на подругу, намагаючись визначити за її обличчям на які ще подвиги вона здатна заради мене.

– Не раджу, навіть наполягаю на тому, щоб цього не робити. Подумай про мене. У мене є гордість і я нізащо не допущу, щоб він думав, що я тебе підіслала.