Розділ 3

Дитячий садок, який відвідує моя дитина, ідеальний у всіх сенсах. Тому я ніяк не можу його втратити. Головна і незаперечна перевага, це, природно, зручна транспортна розв'язка до будинку і мого місця роботи. Прекрасна закрита територія, з безліччю зелені. Все дуже добротно доглянуто. Розвиваючі ігри для дітей, тож можна не переживати за підготовку до школи. 

Нерозумно, напевно, адже Насті немає ще й п'яти років, а я завчасно придивляюся до школи. Але мені так хочеться, щоб у доньки було все найкраще. Усе тепло і любов, яку можна тільки уявити, хочу віддати їй.

– Мамо, я тут, – лунає злегка шепелявий голосок моєї Настусі, коли я, захекавшись, відчиняю двері в її групу.

Вона вилазить зі своєї шафки з переможним виглядом, адже знайти її відразу в мене не виходить.

– Усіх дітей уже забрали, я знову остання, – Настя починає вдавати з себе скривджену. Вона застрибує до мене на руки і ми міцно обіймаємося.

– Доброго дня, Марино, як сьогодні Настуся поводилася?  – я збираю речі доньки і звертаюся до виховательки, яка вийшла до нас із сусіднього приміщення.

– Сьогодні обійшлося без ексцесів. Настуся відзначилася, погодилася допомагати збирати посуд зі столу. Така господиня, – дівчина з обожнюванням дивиться на мою доньку.

– Ну, донечко, ти в мене молодець, я пишаюся тобою.

Ми вже йдемо до виходу, і я зупиняюся і розвертаю її до себе.

– І не забудьте ще квитанцію про оплату забрати, будь ласка. Оплатити потрібно, як завжди, до п'ятого числа, – Марина м'яко посміхається, простягаючи квитанцію.

– Ми йдемо в магазин? – запитує донька, намагаючись встигнути за мною.

– Ні, ластівка. У мене краща пропозиція. Зайдемо в нашу улюблену кав'ярню, така старанна господиня, як ти, заслуговує на заохочення, – я посміхаюся, побачивши, як починає сяяти від радості личко Настусі.

– Ура! І ти мені купиш мій улюблений коктейль? А що, як і тістечка? Так? Матусю, я ж слухняна дитина? – донька починає будувати грандіозні плани.

– Звісно, люба, – я готова на все, щоб загладити свою провину через пізній прихід до садочка.

– Обіцяєш?

– Обіцяю.

Замість того щоб прийти сьогодні за дитиною вчасно, я на роботі розгрібала папери, і моє несміливе заперечення начальству з натяком, що робочий день не гумовий, було зустрінуте різким: «Не влаштовує? Звільняйтеся».

Але звільнятися не входить у мої плани. Мені потрібно підлаштуватися, знайти вихід зі становища. Я обов'язково щось придумаю.

Після відвідин улюбленого кафе і вечірньої прогулянки парком поблизу нашого будинку, Настуся моментально засинає, тільки-но її голівка торкається подушки. Вкотре заходжу в спальню, щоб упевнитися, що сон її безтурботний і міцний, і ніщо не турбує моє сонечко.

Це дає можливість повернутися до своїх переживань, обміркувати випадкову зустріч із Юлею, що сталася сьогодні, і нав'язливі думки, від яких мені вдалося звільнитися на якийсь час, поки спілкувалася з донькою, і які з новою силою про себе нагадують, коли вона засинає і я залишаюся з ними наодинці.

Я блукаю безцільно квартирою, від одного вікна до іншого, з чашкою чаю в руці та намагаюся приборкати тривогу, що оселилася в моїй душі, за своє майбутнє і майбутнє своєї дитини.

Спостерігаю за опалим листям за вікном, що з волі вітру кружляють химерними спіралями, а потім у хаотичному русі осідають на землю. Немов намагаються чинити опір неприборканому вихору, намагаючись повернутися назад на дерева. Або ж і зовсім втекти, і сховатися від повітряного натиску. Прагнучи відвоювати для себе хоча б мить, щоб зупинитися на секунду і подумати, куди ж летіти далі.

Так і я, подібно до гнаного вітром листя, незмінно ставлю собі питання – «А що ж із нами буде далі?».

З цим і засинаю.

Ми з Феліксом сидимо в альтанці, оповитій з усіх боків плетистими трояндами. Перед нами на столі стиглі фрукти. Небо блакитне без жодної хмаринки. Сонце змушує мружитися, таке воно яскраве.

А ми, взявшись за руки, сидимо тісно притулившись одне до одного і згодовуємо яблука і сливи один одному. І квіти, багато яскравих красивих квітів оточують нас. Вираз обличчя Фелікса неймовірно щасливий. Наче тут і зараз у його житті є все-все, що потрібно для повного й безмежного блаженства.

І судячи з його обличчя, саме в цю хвилину він щиро і від щирого серця насолоджується особистим раєм, що випав йому. Ми набираємо величезний оберемок квітів, що рябіли всіма кольорами веселки, і вони випаровуються, зникають просто на очах.

А я, роздивляючись його обличчя, відчуваю, що моє сердечко раптом стискається щосили, що немає змоги вдихнути, і груди розпирають від напруги, а потім починає битися сильно і часто на повну міць, вбираючи всі промінчики щастя, які випромінює вигляд Фелікса.

Підхоплююся в ліжку посеред ночі в холодному поту й одразу розумію – це був тільки сон. Наповнений такими яскравими сильними емоціями, що мене пронизує глибоке розчарування, що я прокинулася.

Наближається світанок і, підійшовши до вікна, я бачу низькі свинцеві хмари. Здається ще мить і вони вибухнуть потужною зливою.

Заснути ніяк не вдається. Перевертаюся з боку на бік, марно. Настає момент, коли починає здаватися, що стіни кімнати насуваються на мене, ще мить і вони розчавлять, знищать моє тіло.

Не витримавши напруги, я підскакую з ліжка, наче вжалена, і йду в спальню до Настусі. Донечка безтурботно спить і я заспокоююся від споглядання її розслабленого й мирного сну. Яке щастя, що ти в мене є!