Розділ 2

До мене раптово приходить прозріння – у всьому винен Фелікс, син її чоловіка, батько моєї дитини. Через нього я маю тепер уникати і Юлю, і його батька Тараса Миколайовича, незважаючи на добро, що зробили мені ці чудові люди.

Проти генетики не попрешь. Настуся підросла і стала вилитою копією свого татуся. 

Це і є основною причиною, чому я обходжу їхній дім стороною, в страху, що їм стане очевидною схожість Фелікса і моєї дочки, і моя таємниця розкриється. 

Минуле обрушується в одну мить. Минуле, без якого не було б сьогодення та й мене такою, яка я є, мого скарбу Настусі, поява якої на світ дала сили вижити.

Згадую, як доля простягнула мені руку допомоги в найкритичніший момент, коли жити не було сенсу и я залишилася на самоті зі своїм горем.

У мене є найбільший дар небес – мій скарб, моя донечка. Заради якого я гори зверну. Поборю непереборне і подолаю нездоланне. 

Це мертве минуле, як вже невід'ємна частина мого існування, обрушується на мене одну–єдину мить, тут у сьогоденні. Воно неминуче мало б мене вбити! 

Безтурботні, щасливі дні студентської пори, коли ми з Феліксом насолоджувалися одне одним –  саме звідти, з минулого. І що сумніший підсумок наших із ним стосунків, то болючіше згадувати щасливі моменти.

Ну як так могло статися, що в такому величезному місті, майже з мільйонним населенням, випадок звів нас із Юлією на одному перехресті? Та ще й за таких обставин.