Глава 2. Магія новорічної ночі

Зранку, як тільки прокинулась, Соломійка відразу побігла до вікна виглядати синичку. Та цього разу маленької жовтопузої пташки з сіро-голубими крильцями та хвостиком і чорними намистинками-очима там не було. Дівчинка роззиралася крізь вікно у всі боки, але не знаходила чарівної пташки, яка усю минулу ніч їй снилась та поділилася уві сні з малою страшним секретом.  Соломійка дала пташині слово, якого обіцяла дотриматись, не проговоритись мамі аж до самого вечора про ту таємницю. То має бути для матусі особливий сюрприз. Так заявила синичка у тому казковому сні.

Якраз до кімнати постукала й увійшла мама. Вона застала донечку біля вікна. 

– Привіт, моє маленьке сонечко! Ти чого так рано зірвалась. Сьогодні новорічна ніч, треба дочекатися дзвону курантів, зустріти Новий рік та загадати бажання. Ти вже придумала яке?

 – Нічого, я витримаю, не засну раніше, бо маю загадати дуже важливе бажання. Воно в мене зараз одне єдине. А тепер я виглядаю синичку, але її ніде немає. 

– Може у неї якісь свої важливі справи? Вона прилетить пізніше, я впевнена! Пташка точно тебе не забула. Якщо ти вже встала та більше не плануєш лягати, тоді збирайся помий личко, вдягайся й будемо снідати. У нас сьогодні море справ. Все треба встигнути до приходу Нового року. 

– Гаразд. Матусю, ти знаєш, вона вночі мені снилася та синичка. Розмовляла зі мною. Розказала один секрет. Але я тобі  поки що не скажу. То для тебе має бути сюрприз. Я обіцяла, – і Соломійка приклала маленький пальчик до свого гарного пухкого ротика, наче затримуючи там усі слова, які так вперто виривались назовні.  Вона й так вже забагато вибовкнула матусі. А порушити слово, дане пташці уві сні, дівчинка не могла. 

– Добре, сонечко, тримай свій секрет до вечора, як і обіцяла. Я зачекаю до вечора. Ти мене й так вже заінтригувала. Тепер буду думати про твій секрет увесь день…

Хвилини пробігали невпинно, зникаючи у невідомості. День метушився в турботах й приготуваннях до Нового року. Ялинка вже сяяла яскравими вогниками синьо-жовтих гірлянд, на верхівці гордо пишнів тризуб, а Соломійка на видному місці просто зараз завершувала чіпляти на ялинку свою прикрасу, яку вона зробила для тата в садочку. То була срібна куля для виконання таткових заповітних бажань.

Дівчинка сьогодні увесь день допомагала матусі готуватись до свята та мільйон разів бігала до вікна у своїй кімнаті, але синички там не було. А за вікном вже чепурненько гойдалась картонна охайна, наче з якоїсь картинки, зроблена рученятами Соломійки з допомогою мами годівничка з насінням, горішками, гілочкою горобини та таким делікатесом, як шматочок сала. Цей багатий стіл для пташини влаштувала Соломійчина мама. 

– День вже котився до вечора. Гостя не прилітала, а Соломійка тільки сумно зітхала та весь час запитувала матусю: 

– Мамо, ну чому вона не прилітає? Вона, що не знає, як я на неї чекаю? Як і на татка! 

– Я чудово тебе розумію, але мусиш трішечки потерпіти. Ти ж знаєш, татко поки не може приїхати. 

А синичка теж має якісь важливі справи, якусь місію. Ось виконає свої першочергові завдання й прилетить, і татко приїде. Побачиш. Не сумуй! Все буде добре, чуєш донечко? 

– Я розумію і знаю про завдання. Просто так хочеться побачити їх обох. Я так сильно скучила за татком. А за синичкою скучаю від учора. Вона така гарнюня й кумедна. Мамо, а може вона незвичайна пташка, а чарівна, бо вона мені снилась і розмовляла зі мною уві сні? 

– Тоді звичайно ж чарівна. 

– Значить я ще раз попрошу синичку виконати моє бажання, розумієш? То єдине і найважливіше моє бажання. 

– Якщо так, тоді попроси у своєї чарівної пташки те, чого хочеш найбільше. Можливо вона й почує, та виконає, якщо вона чарівна. Спробуй, сонечко, – так мама підбадьорювала свою маленьку донечку, а сама й собі подумала про чарівну пташину. Шкода, що вона вже доросла та не дуже вірить у такого плану дива.

Вже й вечір не забарився. Стіл накривали разом. Соломійка наполягала сервірувати на трьох і сама особисто поставила набір для тата. Мати була зовсім не проти, бо таке ж нестримне бажання вперто сиділо і в її голові. Нарешті Соломійка принесла ще й велике сімейне фото в керамічній красивій рамці, де вони втрьох, яке стояло на комоді у спальні й поставила на буфеті у вітальні поруч з обіднім столом, та повернула так, аби їй було добре видно татка з її стільця.  

– Я так хочу, щоб татко приїхав! – знову зітхнула маленька принцеса. Вона спеціально зараз одягла  пишне красиве платтячко, яке татко їй подарував перед від'їздом і почепила синьо-жовту шпильку.

Мама стояла у дверях і дивилась, як чепурилась її маленька донечка й думала:« Як вона виросла та подорослішала за ці місяці війни. Дитину геть не впізнати. Вона все сьогодні хотіла зробити сама. Тато буде щасливий. Треба підготувати кілька фото й відправити. Хай любується донечкою. Вона так схожа на нього…»

Коли Соломійка врешті-решт вирішила, що вона готова до свята, то відразу повернулась до мами. 

– Мамо, ти чого не одягаєшся? Котра година? 

– Так, я вже йду, просто задумалась, замилувалась тобою. Ти в мене така красуня, справжня принцеса! 

– Одягни те плаття, синє, знаєш?

– Навіщо? 

– Його ж татко тобі купив. Ти що не пам'ятаєш? 

– Пам'ятаю, донечко звісно ж, я пам'ятаю, – і солона сльоза забриніла на тремтливій повіці. Мама обережно змахнула її рукою. Підійшла до дитини. Поцілувала її в круглу рум’яну щічку та погладила біляву голівку. А мала стояла з піднятою до гори головою й величезними голубими очима татка дивилася на маму. А щирий дитячий погляд благав:

– Мамо, будь ласка! Ти чуєш?

– Чую, донечко! 

– Коли татко приїде, зрадіє. 

– Добре, зараз одягну.

Соломійка втішилась її словам та одразу побігла до своєї кімнати виглядати чарівну синичку. Вона пам'ятала, як пташка уві сні обіцяла їй зробити для мами сюрприз. Біля вікна було порожньо, а годівничка  й далі похитувалась на вітрі, повна смаколиків для вчорашньої гості. Дівчинка знову важко зітхнула, сперлась на підвіконня, підперла кулачками свої гарненькі щічки, втупила погляд за вікно й так сумувала. Майже заснула.