Основна частина

Мамкіна днюха

П’єска на одну дію.

Дійові особи:

Господарі: Варя, Паша і їх дочка Міра

Гості: Тоня та Ваня, Вітя і Люда.

Мірі 25 років. Всім іншим трохи за п’ятдесят.

Село у передмісті Києва. У Варі день народження. Середина червня. Гості та господарі сидять за столом на літній площадці обвитій гранатником та виноградом. На столі великий букет півоній. Тоня і Ваня говорять російською, всі інші українською – хто правильно, а хто суржиком.

Люда. Ну давайте скажу я. Дорога наша, Варочка, ти ж знаєш, як ми тебе всі любим і поважаєм. Твої піони красять нам життя. Як і ти. Добре, шо можна отак заглянути до тебе ввечері та помилуватися твоєю чудовою колекцією. Ти найкраща сусідка і подруга. Живи довго й щасливо. З днем народження тебе! 

Паша. За такий тост треба випити до дна. Особєнно тостующім.  І обов’язково хазяїна поцілувати.

Тоня.  Не поняла. А причем здесь хозяин? Кто тут именинник?

Паша. Не треба ці формальності. Хай красотка  Людка цілує хазяїна, поки він не п’яний. А то, тоді я цілуватись не з ким не буду. Піду спати.

Вітя. Як це спати? А посуд хто мити буде? Шо може імениницю заставиш? Совість май,  хоч в такий день. Спати він піде.

Паша. Ну, як ніхто не хоче мене цілувати, то давайте бухнем за Варкіне здоровя. Коньячка-чка-чка або винечка-вінчишечка. Кому, шо?

 (Наливають, чокаються, п’ють, їдять, на хвилю замовкають.)

Ваня. Классная рыбка. От умееш ты, Варя, с рыбкой обращаться. Научила б мою Тоньку. Цены б ей тогда за такое не было. А то Тоня как сфарганит чего-нибудь, так даже наша кошка жрать отказывается. Как это в тебя с едой все клево получается?

Паша. А ти в мене спитай. Я тобі всі секрети можу розказати. Всі рецепти знаю напам’ять. Любий тобі торт чи там рибу чи катлєти. Хочеш?... Запоминай… Добре запоминай, бо більш повторювати не буду. І так… Береш жінку за руку, ведеш  її на кухню і там кажеш: «зготуй мені дарагая оце й оце, отаке і отаке»… Далі йдеш собі тєліка дивитися… Якшо жінка неслухняна, то кухню треба закрити на ключ. Годин на чотири. Чи п’ять. Залежить, шо ти хочеш, аби приготувала. А через п’ять годин можеш сміливо відкривати… Бабам!... Тортік гатов… Ше й з катлєтами.      

Тоня. Держиморда ти, Пашка. Диктатор какой-то… И шуточки в тебя солдатские… Как только тебя Варя терпит?... Я б с тобой и дня не прожила б.

Паша. І я б з тобою ні дня… Але то вже так дається, шо до таких розумних та правильних, як я, приліпають такі добрі та хазяйствєнні, як Варка… Повезло Варці – такого чоловіка має. А могла б за якогось п’яницю вийти.

Тоня. А может это тебе повезло? Мог бы ты за какую-нибудь стерву, которая б хаты не держалася?...

Міра. Папа, госці дарагіє, прєкращаєм спори. У мамкі днюха сьогодні. А ви, як завжди, тіпа забули… Хоча б про політику не начинайте… Давайте за мамку… Мамочка, шоб в тебе все було. А, як чого не буде, то шоб папа нам все купив… І шоб піони твої нас радували.

Паша. Всі поняли для чого я тут? Шоб все купив… А ти Тонька будеш мені ше говорити кому повезло.

Вітя. Ша, будем слухать музику. Міра, давай сюда гітару.  

(Міра приносить гітару. Всі довго та терпляче дивляться, як Вітя її настроює.)     

(Вітя з Людою співають російською. Спочатку Вітя, копіюючи чи то Висоцького, чи то Потапа). Міра знімає на телефон.

Вітя. Я начищу до блеска ботинок

И рубаху   надену, как мел

Я давно  не имел блондинок

И брюнеток давно не имел

(Включається Люда. Співає дуже жалісливо)

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

Вітя. Я надену ярчайший свой галстук

И побреюсь  до синевы

Ах, девчонки,  вы так напрасно

В меня  все, не влюблены

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

Вітя. Я возьму  свои зонт и шляпу

Если вдруг с неба грянет дождь

Ах, девчонки,  я верю свято,

Что я хоть на что-то гож.

Люда. Жаль тебя, мне очень жаль тебя

Мне очень жаль тебя,

Мой милый друг.

(Всі аплодують. Кричать «Браво!». Люда соромиться).

Ваня. Ну ты даеш, Витька. Неужели сам написал? Люд, скажи честно – сам или не сам?

Люда. Та сам, сам. Ше й мене заставив вчити… Пристав ото, як листок в бані. «Співай та співай». Мусила співати, шоб відстав… Тепер соромно на людях… Ше діти почують… Он Міра знімала, то точно проходу не дадуть. Мір, я тебе дуже прошу, зітри будь ласка.