Мамина молитва

оповідання

Заробітки -  то випробування  важкою працею, недоспаними  ночами та червоними  очима від сліз,  то роздуми і думки, то чужина.  Чужа мова, чужа культура, чужа їжа, чужі батьки, яких свої діти не хочуть доглядати, не  терплять їхні складні характери,  тому  й  беруть доглядальницю, на яку можна спихнути все -- батьків,  прибирання, закупи, кухню, прогулянки, візити до лікарів: за це все платити мізер.  

На таку роботу  потрапила Таня. Сеньйора була  одна, діти жили окремо.  Здавалося, що й роботи  буде  небагато, але Таня тільки тут зрозуміла, що  не вміє робити нічого. Не так стелила ліжко, не так прасувала ( руки не звідти виросли), а варити їсти, то було  горе, бо не могла догодити  нічим. “Та  хіба ви щось умієте”, кривила губи сеньйора. Таня, попрацювавши тиждень, вже хотіла йти геть, але дочка вмовила потерпіти бодай один місяць, а вона  поговорить з мамою. Таки мабуть поговорила, бо стара трохи присмирніла, стала людянішою, а може то Таня вже почала звикати.  Ніяк не могла змиритися сеньйора, що й наймичка має їсти. Цю проблему вирішили мудро, почали давати Тані гроші на харчі окремо, не кажучи матері. Ой, як раділа Анна-Марія, коли Таня її чимось пригощала, вже й кухня українська їй смакувала, бо то ж не за її гроші. Якось поволі розібралися і з рештою проблем,  вже Таня прасувала, як її “навчила” сеньйора, прибирала, коли як попадала під настрій, коли добре, а коли все одно була безрука.

Кажуть, що людина звикає до всього, так і Таня звикла до своєї неволі. Жила, день за днем  проживала.  А мала тільки тридцять років, ще жила в ній надія на особисте життя, мріяла про дітей, про доброго чоловіка.  Працювала, щоб допомогти матері, бо на ту жебрацьку пенсію хіба можна було вижити.  Таня передавала гроші, а мама  відкладала їх , брала лиш коли вже зовсім не могла звести кінці з кінцями. Виростила Таню сама, бо життя з чоловіком не заладилося якось одразу, то він і зник з їхнього життя невідомо куди. Більше не шукала  щастя, все боялася, що собі чоловіка знайде, а для Тані батька ні. Так і жила для своєї єдиної донечки, що виросла доброю і роботящою.  Мамине серце вміло все відчувати без слів,  тому  гроші зароблені Танею, не тратила, складала, знала, що прийде на них свій час.

Таня вже спробувала заробітків у Польщі, де збирала полуницю на колінах, не розгинаючи спину.  Праця була важка, платили за зібрані скриньки. До вечора так все нило та боліло, що й гроші були не милі. Всі казали, що в Італії краще, але треба було платити за візу, тому й поїхала спочатку до Польщі, щоб назбирати грошей. Ось вона вже тут, в Італії --  і зрозуміла, -- що там добре, де нас нема. 

Вечорами Таня часто роздумувала над своїм життям, над своєю нелегкою долею. Виросла в нестатках, бо мама, хоч як старалася, але не могла дати дівчині те, що могли інші,  де батьків було двоє і мали кращі статки. Таня ніколи не дорікала матері, вона її дуже любила. Мама для неї була єдиною найріднішою людиною в цьому світі, не тому, що народила, а тому, що мама завжди розуміла і допомагала, завжди була поруч.  

Після школи почала працювати  на фабриці, де й познайомилася з Іваном. Почали зустрічатися, навіть  збиралися одружитися. Мама була проти, бо Іван любив хильнути чарчину, Таня захищала його, говорила, що то всі молоді тепер такі. Та коли  зробила зауваження Іванові, щоб пив менше, то дістала від нього такого ляпаса, що аж світ в очах замерехтів, а щока вмить опухла. Не звертаючи уваги ні на кого, не стидаючись ні своїх, ні Таніних  друзів, вилаявся  брудно і брутально, пообіцяв, що це так для першого разу, аби вона знала своє місце надалі.  Таня мов протверезіла від своїх мрій про спільну сім'ю, подивилася на Івана іншими очима. Послала його під три чорти, і не повірила, коли той прийшов вибачатися. Мама все зрозуміла без слів, обняла і сказала:

-- Все в тебе  буде   добре. Краще зараз розчаруватися, ніж мучитися все життя. 

Так закінчилася спроба бути щасливою. Відтоді багато води спливло, Таня ще не раз мала розбиті сподівання. В Польщі познайомилася з одним, який збрехав, що не жонатий, а вдома його чекали дружина і двоє діток. Розчарування вже стали звичні для Тані, вона жартували  над собою, що має таку вдачу --  притягувати весь непотріб. Гірко  було, але що  вдієш, коли доля не була прихильною до неї. Тепер вже подорослішала, то взяла за мету -- побудувати будинок, заробивши гроші.
Влітку вона з сеньйорою має їхати на море, там у них є своя хата. Це буде перше море в її житті, бо бачила хіба що в кіно. На її Тернопільщині море було далеко і не по кишені  для них з мамою. Таня мріяла посмажитися на теплому сонечку і похлюпатися та погойдатися на лагідних хвилях. Вже скоро поїдуть,  в червні вже тут купаються, а  то навіть і в травні. Але вони мають поїхати раніше, щоб привести хату до ладу, підготуватися до приїзду дітей Анни-Марії, яких у неї було троє -- два сини і донька, всі були жонаті і мали дітей. Кожного року вони по черзі їздили до моря. Ось і в цьому  році  всі зібралися на Паску, аби визначитися, хто коли приїде. Таня  з допомогою доньки  Анни-Марії Єви та невісток накрила святковий стіл. Вона  вже вміла готувати деякі  страви, італійська кухня їй дуже подобалася. Таня з задоволенням приготувала лазанью, каннеллони, артишоки та спекла солодке.

 Зять Анни-Марії Франко постійно заглядався на неї, їв її хтивим поглядом, що Тані аж було незручно. При такій гарній жінці так поводитися, не могла втямити собі Таня. Вона обходила його  здалеку, намагалася не провокувати ні поглядом, ні порухом. Таня від жінок вже наслухалась про гарячу кров італійських чоловіків, але сама в подібній ситуації  ще не була, тому це для неї було  дивно і неприємно. Жінки досить  барвисто описували свої любовні пригоди, а Таню  Бог милував від такого досвіду. Звичайно, що були жінки, які й самі шукали короткочасних зустрічей, шукали  коханців, аби втамовувати  інтимні зриви. За що їх судити, за те, що були далеко від дому, далеко від сім'ї, що їм хотілося ще  жити і любити, най хоч в такий спосіб?  Таня не шукала таких розваг, не мала ні такої  вдачі,  ні  бажання бути чиєюсь іграшкою.




Поскаржитись