Розділ 12

 «Стаса не чіпай».

Минув цілий тиждень, а Лєра все ще згадувала слова сестри. Неприємне відчуття під час розмови виникло і зникати не поспішало. Лєра підозрювала, що й надалі наказ Ілони продовжить спливати в пам'яті в найневідповідніший момент. До прикладу, коли вона, як зараз, намагається якнайкраще зробити масаж слізного мішка.

Та хіба ж Лєра його чіпає? Не пацієнта, звісно ж, а Стаса. Хіба шукає зустрічей, чи заграє до нього? Що ж так сильно не сподобалося Ілоні та змусило зробити їй попередження? Якби це промовила не сестра, то Лєра сприйняла б такі слова за погрозу.

Можливо, їй все ж варто попросити батька і перевестися до іншого відділення? Лєра підозрювала, що Ілона згодиться терпіти присутність сестри, аби тільки та знаходилася якомога далі від її поки що чоловіка. Інакше навіщо вона стратила стільки часу на попередження?

Попроситися можна, однак тоді Лєрі доведеться чітко викласти батькові причину, та ще й бажано аргументовану, згідно з якою її потрібно віддати на науку до іншого куратора. Та чи має вона що пред'явити у якості виправдання свого прохання? Корсун її не кривдить, навчає, зайвим не навантажує, голос на неї не підвищує… Що ще потрібно для нормальних взаємин між інтерном та куратором? Якщо розібратися, то їхні професійні стосунки практично ідеальні! Якби ще не тривожне минуле…

Сьогодні у першій половині дня Стас їй на очі не потрапляв. Чи то вона Стасові? Не суть.

За словами старшої медсестри він займався організаційними питаннями, а Лєра за його розпорядженням опинилася під керівництвом Оксани Василівни — дуже серйозного ординатора, кандидата медичних наук. Худа та висока жінка під сорок викладала в університеті та запам'ятала Лєру, хоча провела у неї лише декілька пар. До доручення завідувача відділення Оксана Василівна поставилася відповідально. Докладно розповіла та показала тимчасовій підопічній, як правильно оглядати очне дно та отримувати при цьому максимум інформації, яка часто стосується не лише хвороб очей.

Але з Корсуном Лєра все ж зіштовхнулася. В обід, біля дверей на виході з офтальмологічної клініки. Цього дня вона вирішила залишити стіни «Погляду» та трохи провітрити голову у свою законну перерву.

— Привіт, — раптом пролунало над вухом Лєри, і її попереку торкнулася гаряча долоня. Усього лише на мить, але низ дівочого живота миттєво ніби обвив важкий пітон, стиснув, а потім повільно відпустив.

— Доброго дня, — відповіла вона несподівано хрипко й вимушено кашлянула. Вони ступили на тротуар разом. В обличчя одразу ж вдарило розпечене повітря середини дня.

— Обідати? — Корсун продовжував йти поруч у темній сорочці на випуск і на тон світліших штанах. Цьому чоловікові дивно пасувала легка недбалість, якої він припускався у вбранні. Його манери приковували погляд не менше, ніж синь, якою він уже звично прокреслив по Лєрі блискавку.

— Ага, — кивнула вона на яскраву вивіску «Пиріжкова» через дорогу. Лєра намагалася на шефа не дивитися. А ще озиралася довкола у пошуках знайомих облич. Поки що не помітила.

— Стоячи їсти не хочу, — зауважив Стас. Хіба ж вона його змушувала? — Трохи лівіше є ресторанчик з демократичними цінами. Там буде зручніше.

Він узяв її за руку та повів до пішохідного переходу. І Лєра пішла. Але ж... За руку! Вдень! Коли будь-хто може побачити їх удвох й засудити!

Лєра зупинилася, і Корсуну довелося обернутися. Беззвучно й похмуро всім своїм виглядом він поцікавився: «Що ще не так?» Хоча жодного слова не пролунало, питання чітко визначилося у Лєри в голові.

— Я краще в «Пиріжкову».

Вона спробувала звільнити руку, але Стас лише сильніше стиснув її пальці.

— Чим краще? — Чому він завжди ставить прямі запитання? Не може ж вона розповісти йому про розмову з Ілоною, а про минуле — так взагалі. Тому замість відповіді Лєра лише знизала плечима. — Ти на цих своїх вічних домашніх бутербродах та пиріжках колись заробиш гастрит. А мені потім відповідати?

Шеф знає, що вона приходить на роботу з бутербродами? Звідки?

— Ви за мене не відповідаєте, — продовжувала пручатися Лєра.

— Ти, — не менш уперто виправив її Корсун. — А на рахунок — відповідаю чи ні… Так от — я за тебе відповідаю. Твій батько мені тебе довірив. А він для мене авторитет — незалежно від того, які в мене є чи будуть стосунки з Ілоною. — Стас примружився. — Ти ж мене не боїшся, ні?

Лєра замислилась. А якщо вона задумалася, значить...

— Гадаю, що ні.

— От і добре. Ходімо, а то обідня перерва не гумова. Мені ще інвесторів приймати в другій половині дня. Бокшай попросив.

— А ви… ти не боїшся, що хтось зі співробітників побачить, що ми ходимо, узявшись за руки? — навіть для себе несподівано ризикнула та поцікавилася Лєра.

— За руки? — раптом щиро здивувався Стас. — А я й не помітив. Навіть не задумався над цим. Автоматично вийшло. — Корсун знову придивився до її обличчя, помовчав декілька секунд, а потім видав: — Та нехай бачать.

— Стас, але ж плітки! — не витримала й підвищила голос Лєра.

— Плітки були, є і будуть завжди. Вони незнищенні. А думати про них — шкідливо для апетиту, і це як мінімум.