Розділ 11

Споглядаючи на розпечений за день асфальт та ледь переступаючи ногами, Руслана підійшла до єдиного пішохідного переходу в цій частині вулиці. Вона хотіла дістатися до крамнички з хлібом, де продавалися улюблені рулетики Надійки — з маком. Онучку з собою не взяла, хоча та й просилася майже слізно. День вже хилився до вечора, але на вулиці панувала справжня задуха. Жар незворушно проникав у кожну шкірну пору та навіть альвеолу. Руслана вирішила, що погуляє з Надійкою трішки пізніше.

Дитині б морським повітрям подихати, адже скоро почнеться навчання, а це у наш час — ще те навантаження, і не тільки для учнів. Та з морем цього року не склалося. У Сергія відпустка має розпочатися лише за тиждень. Профспілка виділила їм путівки до непоганого пансіонату на озерах. Там також все дуже гарно. Пісочок — білий, повітря — свіже, годують начебто непогано, та й фізіотерапевтичні процедури деякі пройти можна. Підлікуватися. Роки ж вже не йдуть, а біжать.

А на море вони злітають під час Надійчиних канікул. Тоді квитки та путівки стануть набагато дешевшими. Можливо, й Лєрі вдасться вибратися з ними у подорож-відпочинок. Та все ж навряд. Донечці зараз треба на новому місці себе показати, багато чому навчитися, батька не підвести.

Як же Руслана давно його не бачила — Валеру! Та й не треба цього. Тільки сама засмутиться. До того ж дарма. Тепер у неї є Сергій.

Він вже повернувся додому після робочого дня та пропонував сходити до крамнички замість неї, але Руслана відмовилася. Її раптом потягнуло цього все ще спекотного вечора просто пройтися, трохи розвіятися, побути на самоті, а заразом і смачненького прикупити для любої Надійки. Можна ще й відерце з морозивом прихопити. Онучка надає перевагу фісташковому.

На щастя, Сергій та Надійка один одному відверто симпатизували й з задоволенням залишалися удвох, якщо Лєра та Руслана були зайняті чимось невідкладним. Або ж, як зараз, хотіли побути наодинці з собою та думками. Тягай проблеми з цього не робив, хоча Надійка й була йому по суті чужою. Із задоволенням та трішки з сумом спостерігаючи, як Сергій винахідливо вигадує цікаві теми для розмови з дівчинкою, грає з нею в її улюблені ігри, дивиться разом з Надійкою дитячі фільми та навіть мультики, а та своєю чергою довіряє Тягаю свої дівчачі таємниці, наче близькому приятелю чи рідній людині, Руслана все частіше замислювалася про те, що він міг би стати чудовим батьком.

Адже йому лише сорок два. Сергій молодший за неї на цілих три роки. По суті, між ними не така вже й велика різниця, але ж Руслана про неї знала. У віці Тягая чоловіки ще дуже легко стають батьками, а от жінки у сорок п'ять матір’ю — ні. Після народження дочки Руслана більше жодного разу не завагітніла. Невже й не зможе? Адже таке трапляється на кожному кроці. Вона у своїх батьків також єдина донька.

Не те щоб Руслана поставила собі за мету народити ще раз. Для цього потрібно мати поруч якщо не законного чоловіка, то хоча б надійну людину, якій хочеться подарувати дитину, виростити її разом, і разом радіти її успіхам. Після Валери таких кавалерів у Руслани не водилося. Сергій Тягай виявився єдиним чоловіком, з яким вона ризикнула розділити не лише ліжко, але й помешкання. Але щодо дитини…

Руслана не почувалася готовою до такого подвигу. На щастя, Сергій ніколи не порушував цієї теми. Руслана знала, що в молодості у Тягая була жінка, з якою він прожив разом доволі багато — десять років. Та обіцяла вийти за Сергія, коли завагітніє, але в неї так і не вийшло. Ці двоє разом об'їхали безліч лікувальних закладів та обійшли десятки лікарів, які запевняли стурбовану пару, що вони цілком здорові, проте з дитиною так і не склалося.

В результаті дівчина залишила Тягая та вирушила шукати кращого життя за кордон. Вона досі працювала там медсестрою. Щодо Сергія, то після невдалого майже сімейного життя він потім довго не заводив серйозних стосунків. Руслана знала цю історію, тому що в лікарні її обговорювали всі, кому не ліньки. І звичайно ж розповіли усі відомі подробиці їй, коли Руслана переїхала в помешкання Тягая.

Якось після одного з загальнолікарняних святкувань Сергій запропонував Руслані провести її додому, і вона погодилася. Обоє на той час були вільні та дуже швидко стали близькими. Цей досвід виявився дуже навіть вдалим. Тягай ненав’язливо, майже непомітно зумів завоювати її симпатію та довіру. Поруч із ним Руслана почувала себе спокійною та впевненою. Але щодо іншого... Дещо особливе, ніжне та проникливе вона до Сергія однозначно відчувала, проте до нестримної пристрасті, яка колись спалахнула між нею та Валерою, це дещо точно не дотягувало.

Руслана дочекалася зелених цифр на табло під світлофором та, пришвидшивши крок, перейшла дорогу. Та щойно вона ступила на тротуар, прямісінько біля «зебри», практично порушуючи правила дорожнього руху, попри тротуар зупинилося таксі.

Дверцята коло пасажирського сидіння відчинилися, і Руслані довелося зупинитися, оскільки її шлях пролягав саме там, куди з автомобіля ступив уже сивий, але все ще чудово складений чоловік у дорогих мокасинах, тонких лляних штанах, дорогій сорочці з коротким рукавом і окулярах з темними коричневими лінзами. Але навіть у них Руслана його впізнала, хоча й не бачила давненько. Принаймні ось так — близько.

В юності вона часом не витримувала й прямувала туди, де він працював, щоб хоч одним оком поглянути на колишнього коханого. Однак той погляд защораз затуляли сльози. Минув час, і з віком Руслана припинила катувати себе подібним чином. І тут раптом така зустріч...