Розділ 10

Лазерна корекція змінює форму рогівки та потрібна для того, щоб повернути добрий зір. Або ж виправити поганий від народження, якщо він, знову ж таки, залежить від кривини рогівки. Тоді окуляри та лінзи, як правило, стають непотрібними.

Ось, власне, практично все, що Лєра знала про цей метод лікування. Медичний університет не міг дозволити собі розкіш не лише навчити студентів такої методики, а й навіть придбати необхідне для цього обладнання.

Тому Лєра уважно та невідривно стежила за кожним кроком, рухом рук і навіть очей медперсоналу, які спритно та, головне, швидко виконували цю високоточну процедуру. «Погляд» використовував у роботі найсучаснішу методику, що дозволяла підібрати для пацієнта оптимальні параметри. Усі, кому сьогодні проводили мікрохірургічну операцію, пройшли обов'язкове обстеження за допомогою аналізатора хвильового фронту з метою найбільш точного розрахунку параметрів лазерної корекції. Коштувало все це дуже недешево, зате дарувало можливість дивитись на світ зовсім іншим поглядом у максимально короткий час після втручання.

Лєра отримала чудову можливість бути присутньою на декількох операціях поспіль і навіть не встигла надміру втомитися, бо тривали вони близько п'ятнадцяти хвилин кожна. А повторення, як відомо, найкращий і найдієвіший лайфхак. Лєра підозрювала, що роздивитися всі дії медперсоналу докладно їй дозволили лише тому, що сьогодні оперував особисто Корсун. Кожен з тих, хто навчався цієї справи на спеціальних та зазвичай дорогих курсах, безкоштовно ділитися досвідом не погодився б. Стас теж не став би, якби Бокшай його не попросив. Можливо. Хоча, як знати? Розпитувати Лєра не ризикнула б.

Після завершення серії мікрохірургічних втручань Стас і Лєра вийшли з операційної разом. Корсун дістався до свого телефону й вилаявся. Сказав, що має мільйон справ, і відправив Лєру обідати.

Але виходити в спеку, щоб перекусити у місті, зовсім не хотілося. Термометр показував плюс тридцять два у тіні. Тому Лєра швиденько розправилася з прихопленим з дому бутербродом і зварила каву. Всілася біля вікна ординаторської, дивилася крізь щілини жалюзі на вулицю та прокручувала в голові уривки операцій.

Їй теж хотілося б навчитися цієї методики. На жаль, влаштувати Лєрі потрібне стажування міг лише батько, а просити його ще й про це вона не хотіла. Достатньо й того, що отримала місце у клініці. Нехай поки що лише в інтернатурі, але і це доволі багато. Цікаво, чи в багатьох країнах встигла побувати Ілона?

От вона кумедна. Вона, Лєра, кумедна. Звісно, ​​що у багатьох. Люди вирушають за кордон не лише навчатися, а й відпочивати та просто подорожувати.

— Кава залишилася? — Лєра обернулася так різко, що мало не пролила свою порцію на костюм. Правильно кажуть — згадай про людину, вона і…

— Так. Ще гаряча, — пробурмотіла Лєра, намагаючись збагнути, навіщо в ординаторській з'явилася Ілона. Не кави ж випити.

— Наллєш? — сестра влаштувалася на дивані.

Ілона виглядала дуже гарно. Замість костюма вона носила халат з емблемою «Погляду». На ступнях — витончені босоніжки, що демонстрували бездоганний педикюр. Довгі ноги, осина талія, високі груди, біляві, модно тоновані, блискучі локони на плечах, доглянуте обличчя... Так, сестра мала добрий вигляд. А могла б і чудовий, проте незадоволене обличчя не давало поставити їй десять балів з десяти.

І ще... Вона, Лєра, тут хіба за прислугу?

Але, можливо, Ілона теж втомилася?

Лєра підвелася, налила в чашку кави та принесла сестрі. Сама ж повернулась до вікна. Їй не хотілося сідати на диван і вдавати, що вони — подруги. Адже це неправда. Лєра не почувала себе поряд з Ілоною... спокійно, чи що.

Мовчання затягнулося. Окрім них в ординаторській нікого не було, і Лєрі ставало все більш ніяково. Хотілося підвестися та піти геть, але це теж виглядало б не дуже гарно, ніби вона тікає. Лєра поглянула на годинник. Ось тобі й відпочила.

— Кудись квапишся? — одразу ж поцікавилася Ілона. Вона, здавалося, й не дивилася в її бік, але, певне, все помічала.

— Поки що ні. Стас... Станіслав Макарович відіслав мене пообідати.

— Станіслав Макарович, кажеш.

— Він же мій куратор, — Лєра так і не вирішила, як краще називати шефа в присутності його дружини. Вони ніби й родичі — майже, але розмовляють так, наче зовсім чужі.

— І як тобі твій куратор?

Чому Ілона цікавиться? Чи це вона, Лєра, надто підозрілива?

— Поки що нормально. Усього лише три дні минуло. Висновки робити рано.

— Гадаєш? — Лєра кивнула, але не надто впевнено. Цікаво, чи колись вона позбудеться задушливого та дратівливого комплексу меншовартості? — І де твій куратор? — запитала Ілона й розсміялася невесело якось, ніби з натугою. — Смішно, хіба ні? Доводиться цікавитись, де твій власний чоловік, у сестри, яка у клініці без року тиждень.

Сміятися Лєрі не хотілося.

— Станіслав Макарович не повідомляє мені, куди йде. Я ж лише інтерн.

— Цікава людина — наш татко. Згодна? — зненацька видала Ілона. — Постійно зводить нас разом, ніби не розуміє, що нам це неприємно — щодня бачити одна одну.

Ілона висловлювалася досить таки прямолінійно. За весь час знайомства це була їхня друга відверта розмова. Перша відбулася вчора.