Розділ 7

Наступного ранку Лєра ледь не запізнилася на роботу. Загрузла у сні після першого робочого дня настільки глибоко, що мамі довелося її поторсати. Коли Надійка не ходила до школи, Лєра будильник не заводила. Хоча його вона теж навряд чи почула б. Тільки дитину б дарма потривожила.

Часу не залишилося не тільки на сніданок, але й на те, щоб нормально вдягнутися, підфарбуватися та укласти волосся. В результаті Лєра натягнула на себе топ і шорти, заплела косу, кинула в косметичку олівець, туш і блиск для губ, в сумку — бутербродницю з приготованим мамою перекусом, взула сандалі та вибігла з дому.

Дорогою до зупинки згадала про протисонцевий крем, але повертатися додому було запізно. Тепер ластовиння їй гарантовано. Якщо Лєра не користувалася захистом, то крихітні цятки вкривали не лише її ніс, а й усі доступні променям поверхні тіла. Залишалося сподіватися, що рано-вранці та ввечері безжальне світило не настільки активне, щоб встигнути залишити на ній мітки.

Тролейбус у цей день теж вибився з графіка, тож Лєра вбігла до відділення за дві хвилини до початку робочого дня. Відчинили двері — й одразу ж наразилася на шефа. Він розмовляв зі старшою медсестрою.

Коли Стас пробігся по Лєрі поглядом, вона одразу ж гостро відчула, що футболка надто сильно окреслює її тіло, а шорти закороткі. Відповідно до моди, але точно не для лікувального закладу. Корсун давно зосередився на Марині Михайлівні, та щоки Лєри все ще горіли вогнем. Бочком вона підібралася до гардеробної кімнати й навіть вже відчинила двері, коли почула:

— Валеріє Валеріївно, — Лєра завмерла та озирнулася. Невже висварить? — Не поспішайте переодягатися. Поїдете зі мною.

Вона знову з жалем оцінила свою футболку та шорти.

— Куди?

Лєра розвернулась до шефа — не стояти ж спиною — і прикрила шорти сумкою. Добре, що їй до рук потрапили не ті, що з популярними тепер дірками.

— Все поясню дорогою, — кинув Корсун доволі похмуро. Лєра не зуміла розібратися, пов'язаний його настрій з нею, чи ні, і тому занервувала ще більше. — Спускайтеся до автостоянки та чекайте біля моєї машини. Мені потрібно переодягнутися. Марино Михайлівно,— звернувся він до старшої медсестри,— сьогодні у відділення я не повернуся. Валерія Валеріївна, найімовірніше, теж. Якщо я комусь знадоблюся, нехай зателефонує. Якщо не відповім з першого разу, нехай спробує ще раз. Загалом, усе як завжди.

На цій фразі Лєра зачинила двері відділення.

«Як завжди» означало, що їдуть вони у конкретне місце, де Стас буває доволі часто. І пов'язане воно, найімовірніше, з роботою.

От вона кумедна. Звичайно, що із роботою. З чим же іще?

Біля автомобіля шефа Лєра простояла недовго, але сонце припікало вже серйозно. Зараз вона б не відмовилася від кепки — і тоді точно зійде за підлітка. А ще згодилися б окуляри з темними лінзами. Очі сліпить прямо нестерпно, а це — травма для їхніх ніжних оболонок.

— Ти що тут робиш?

Лєра аж стрепенулася.

Звідкілясь збоку з'явилася Ілона у вузькій, по фігурі, сірій лляній сукні з червоним поясом та у витончених босоніжках з переплетеними на щиколотках ремінцями. На відміну від Лєри, сестра не забула про капелюх та окуляри з фільтрами. А її волосся було укладене так ідеально, наче Ілона щойно відвідала стиліста. Втім, це цілком могло бути правдою.

Але що ж відповісти?

— Чекаю. До речі, привіт, — згадала про ввічливість Лєра. Нехай сестра цього й не зробила, та вітатися все одно потрібно. Так вже мама Лєру навчила.

Уточнювати, що очікує на Корсуна, вона не стала. Лєра ще не знала, чи варто взагалі згадувати його ім'я у присутності його поки що дружини.

Ілона ж задумливо хмикнула.

— Я бачу. На кого чекаєш? На Стаса?

Лєра знизала плечима. Зрештою, спільна поїздка була не її ідеєю.

— Так, на нього.

— Трясця, — несподівано промовила Ілона. — От поясни мені — чому я увесь час бачу тебе поряд з моїм чоловіком, чи біля його автомобіля? Ти ще як слід не встигла освоїтися в клініці, проте…

У цей момент джип видав сигнал, і поряд почулося:

— Привіт.

Стас не зупинився поряд, а одразу ж попрямував до дверцят автомобіля. У руках він тримав помітну валізу.

— Добрий день, — відповіла Ілона, пильно стежачи за чоловіком. Лєра не знала, через яку причину вони вирішили розлучитися, але байдужою до Стаса сестра не виглядала. — Куди ж ви зібралися?

— По роботі, Ілоно. По роботі, — відповів Корсун, дбайливо влаштовуючи ношу на задньому сидінні. — Лєро, чого стоїш? Сідай.

— Дивлюся, моя сестричка даремно час не витрачає. Яка ж вона у нас молодець!

Якби це чув хтось чужий, то не одразу зрозумів би, що Ілона її зовсім не вихваляє. Проте Лєра вирішила не виправдовуватися. Це ніколи та ні до чого доброго не призводить. Лише викликає зайві підозри. Нехай Стас сам з’ясовує стосунки зі своєю дружиною. Лєра ж відчинила дверцята та залізла в салон позашляховика. Ось тут їй шорти стали у пригоді.

— Ілоно, у тебе до мене справа? Виникли якісь проблеми?