Розділ 5

Лєра знову почала тремтіти від нервової напруги ще до того, як Корсун зайняв своє місце. Навіть зуб на зуб не потрапляв.

— Замерзла? — поцікавився Стас, вмикаючи запалення.

— Н-ні, — похитала головою Лєра. Шеф у неї надто спостережливий, тому їй доведеться поводитися ще обережніше. — Хіба ми на «ти»? У ресторані ви зверталися на «ви».

Корсун перевірив показники на панелі приладів. Оглянув панораму перед автомобілем.

— У робочому колективі — це інше. Субординація необхідна не лише задля порядку, але й для того, щоб нікого не підозрювали в тому, що він має якісь переваги перед іншими. — Це він на татуся її натякає? Зрозуміло. — А решту часу... — Стас поправив дзеркало заднього виду. — Ми майже родичі, і різниця у віці між нами невелика.

— Чотири роки, — кинула Лєра без паузи, бо всі дати підрахувала ще вдома. Корсун повернув до неї голову, і вона перестала обіймати себе руками. І все ж їй варто ретельніше думати, перш ніж відповідати на запитання. Бракувало ще, щоб Стас вирішив, що вона ним цікавиться.

Та якщо він про щось і подумав, то ці думки залишилися за непроникним «синім парканом». Натомість промовив він доволі інертну фразу:

— Я ж кажу, що невелика. Може все ж варто ввімкнути обігрів?

— Не варто, — Лєра втупилася у бічне скло. Можливо, хоч так їй вдасться розслабитись. Стосовно шефа це виглядало не надто ввічливо, або й зовсім негарно, але він сам щойно нагадав, що вони майже родичі. — Може, ми вже поїдемо? Щиро кажучи, я сильно втомилася. — Лєра дивилася у лобове скло й помітила, як Ілона разом із Ларисою Леонідівною відчиняють дверцята автомобіля Бокшая. Перш ніж зайняти своє місце, сестра повернула голову та пильно поглянула в їхній зі Стасом бік. — Чи ми чекаємо... на когось?

Навіть здалеку Лєра відчула невдоволення сестри та мимоволі втиснулася в крісло. Хоч би їй, Лєрі, не пошкодувати про сьогоднішню поїздку. Батько міг і не повідомити дружині та доньці, що саме він наполіг на тому, щоб Корсун відвіз його молодшу доньку додому. Ілона зі Стасом можуть розлучатися скільки завгодно, але Лєра не хотіла опинитися в центрі перехресного вогню.

І все ж, кому з цих двох закортіло розлучатися? Сестра зовсім не виглядала байдужою. Якщо раніше вона випромінювала впевненість, навіть самовдоволення, то зараз явно ревнувала свого поки що чоловіка. А Стас? Він реагував на Ілону спокійно, стосунки не з’ясовував та не відвертався. Тільки колишнього вогню в ньому не залишилося. Зник разом із посмішкою. Чи Корсун настільки добре навчився собою володіти? З віком набув ці навички, як і всі інші?

І все ж, що між ними сталося? У кого б запитати?

Однак на зміну попередній швидко надійшла нова думка — а навіщо запитувати? Відповідь ніяк не вплине на її роботу у клініці. І взагалі — чим далі Лєра триматиметься від усього цього незрозумілого, чим менше вдаватиметься у проблеми родичів, тим спокійнішим буде її життя. Принаймні, Лєра на це дуже сподівалася.

Корсун натиснув на газ.

— Ти запитуєш про Ілону?

Здогадливий.

— Про неї.

Заперечувати було б по-дитячому. Та й виставляти себе дурепою перед шефом з першого ж дня — просто безглуздо. Нехай навіть він — майже родич.

— Останнім часом Ілона мешкає у батьків. Ми розлучаємося. За обопільною згодою. Очікуємо на рішення суду. Виникли невеличкі розбіжності щодо спільно нажитого майна.

Голос Корсуна лунав втомлено, а Лєра ніяк не могла вирішити, як відреагувати на його зізнання.

Вони проїхали повз автомобіль Бокшая, і Лєра спробувала розгледіти у кріслі водія батька, але не вийшло. І все ж таки вона підійняла долоню, прощаючись. А потім повернулася до Стаса та щиро промовила:

— Мені шкода.

Стас кинув на неї короткий погляд.

— Мені теж. А ти ніби не здивувалася. Батько повідомив?

Лєра похитала головою. Згадала, як Зонтов не хотів уславитися людиною нестриманою.

— Мені не хотілося б називати ім'я цієї людини.

Стас помовчав, вирулюючи на автомагістраль.

— Давид? — Лєра промовчала, і Корсун підійняв очі. Вони зустрілися поглядами у дзеркалі заднього виду. — А ти вперта, Валеріє Валеріївно. У батька вдалася?

— Можливо, — кивнула вона та зрозуміла, що майже розслабилася. Стас розмовляв із нею наче з давньою приятелькою.

Він же її не пам'ятає? Не пам'ятає ж?

Лєра знову напружилася.

— А твоя мама — яка вона? Де працює? — несподівано запитав Корсун.

— Навіщо це вам?

— Тобі.

Нехай так.

— Навіщо це тобі?

— Мені справді цікаво. Я знаю, що у світі існує Руслана Велигорська, але в будинку твого батька про неї майже не згадують. Що як раз не дивно. А ось ти в родовому маєтку Бокшаїв бувала — у дитинстві. Послухай, тепер ти в моїй команді, тож я хочу знати про тебе все.

Все? Не приведи господи! Краще вже вона розповість про Руслану Велигорську.