Розділ 1

Цікаво, чи це на щастя — починати довгоочікувану інтернатуру з корпоративу?

Цього Лєра не знала. Та й звідки? Це ж її перша інтернатура. На таку прикмету Лєра поки що не натрапляла. Та й у прикмети не надто вірила. Радше в інтуїцію. Однак остання сьогодні мовчала.

Хай там що, вибору Лєрі не залишили. Хотіла, чи не хотіла, мусила це свято відвідати. У наказі про зарахування надрукували сьогоднішню дату, і саме сьогодні всіх співробітників запрошено на ювілей закладу з обов’язковим відвіданням заходу. Все — як скрізь та завжди.

— Передумали? — Лєра трусонула головою — ніби отямилась, та здивовано поглянула на таксиста. — Виходити, — кивнув той на помітну, вочевидь нещодавно зведену будівлю.

Ґрунтовно замислившись, Лєра пропустила той момент, коли вони прибули до місця призначення.

— Не маю права, — відповіла вона перш за все собі, ніж водієві. — Спасибі, — віддала заздалегідь приготовану купюру та ступила на розпечений тротуар.

У цей надважливий для двадцятишестирічної Лєри день приватна офтальмологічна клініка з нехитрою назвою «Погляд» та мудрованим логотипом, що нагадував езотеричне «третє око», святкувала десятиліття від дня заснування. І всі ці чималі для закладу роки відому клініку очолював батько Лєри — Валерій Миколайович Бокшай. На його честь Лєру і назвали.

Мама назвала, бо батько брав участь в житті молодшої доньки лише періодично — у найважливіші моменти. Позашлюбна дитина, а Лєра саме такою й була, це — завжди проблема, проте не кожен готовий її розв’язувати.

Бокшай розв’язував, але лише на власних умовах. Простіше сказати — діяв, як вважав за потрібне. Прізвище своє Лєрі він не дав, але доньці допомагав, хоча й вибірково. Зазвичай лише тоді, коли про це просила її мати. А та турбувала колишнього коханця тільки в тих ситуаціях, коли не могла впоратися самостійно. Принаймні Лєра знала саме про такі випадки.

Після прохання Лєріної мами шість років тому Валерій Миколайович проконтролював вступ доньки до медичного університету, щоб у майбутньому не довелося підшуковувати їй роботу. Тепер, на продовження розпочатого, взяв до себе в клініку в інтернатуру.

Мама Лєри, Руслана Велигорська, вважала ці вчинки справжнім подвигом, бо у колишнього коханого була сім'я — впливова дружина та ще одна донька, на два роки старша за Лєру. Проте Бокшай молодшу доньку ні від кого не приховував і навіть запрошував у гості.

У дитинстві Лєра, як правило, була присутньою на святкуваннях на честь дня народження батька і кожного разу ревнувала його до старшої сестри, яка бачила Валерія Миколайовича щодня. Попри нав'язливе бажання Бокшая зблизити своїх доньок, вони так і не зуміли потоваришувати. Втім, подальші події показали, що усе це відбулося лише на краще.

Попри прохолодні стосунки між сестрами, Лєра завжди використовувала можливість відвідати тата. На сорокап'ятиріччя батька вперше пропустила таку нагоду. До того ж свідомо. Та й наступні дні народження теж проігнорувала. До того часу вона подорослішала достатньо, щоб усвідомити — не всі в ошатній двоповерховій садибі з басейном та кортом їй раді. Тому й відмовлялася приїжджати, вигадуючи поважні причини.

Востаннє Лєра бачила сімейство Бокшай у повному складі вісім років тому — і не на святкуванні дня народження Валерія Миколайовича. І вже після того фактично нещасного випадку вона воліла б не зустрічатися з ними зовсім.

Ось тільки зараз ніхто, крім батька, не міг допомогти їй з працевлаштуванням. Серед її близьких та знайомих такі можливості були тільки в нього. До того ж тепер заради вкрай потрібної роботи Лєра готова стерпіти й плітки, й криві погляди. Все можна витримати, коли в тебе є мета, а ще більше — необхідність.

Вона звикне. Повинна звикнути. За бажання можливо стерпіти не тільки таке. От від сьогоднішнього святкування й почне.

Лєра перевірила, чи не задерся край білої мереживної сукні — єдиної в її гардеробі, що відповідала нагоді та спеці, що панувала цим серпнем, який щодня ставив нові температурні рекорди. Потім легенько торкнулася долонею білявого волосся, вкладеного вузлом на потилиці — чи часом не розтріпалося. Провела поглядом по чималому ряді припаркованих значних розмірів іномарок. І вперше у житті поспівчувала Попелюшці — не через загальноприйняту причину. А ще здивувалася її сміливості, хай навіть і казковій. Тільки відчайдух здатний спробувати увійти в товариство, де майже кожен має достаток вищий за середній, а також відповідне становище в суспільстві, і при цьому почуватися впевнено — настільки, щоб причарувати Принца.

Зустріти на цьому святі Принца Лєра не розраховувала, а ось налагодити добрі стосунки із колегами не відмовилася б. У роботі, особливо під час адаптації, вони їй згодяться. Тому Лєра розтягнула губи в посмішці та переступила поріг закладу під назвою «Імперія».

І в першу ж мить ледь не задихнулася від холодного кондиціонованого повітря. Посмішка завмерла на обличчі гримасою, а контраст температури змусив стиснутися легені. Тому Лєра не одразу змогла відповісти на звичайне на закритих заходах запитання «Ваше ім'я?», що їй поставив хостес. Знайшовши її у списках, юнак посміхнувся та запропонував Лєрі пройти до зали.

Погляд мимоволі зупинявся на деталях. У таких місцях Лєра ще не бувала.

Навколо все було в металі, склі та шкірі. Сірі стіни прикрашали та трішки оживляли величезні картини у стилі блакитно-сірого фовізму. Проте все це помічалося лише краєм ока. Попереду на Лєру чекали двері у нову реальність, куди вона зобов'язана увійти, якщо не хоче все життя просидіти на прийомі в районній поліклініці — і це в ненайгіршому випадку.