Мама VS Хлопець

Здається, раніше я згадувала університет? Так от, це пекло настало… Спочатку була весела подача документів до ВНЗ. Хоча ні. Спочатку було ЗНО, і перед кожним іспитом маман супроводжувала мене особисто до закладу, де складався іспит. Але перед тим, як відправити, цитую: «свою кровинушку в це пекельне пекло», моя улюблена родителька нап'яла на себе костюм шамана і з бубном бігала навколо будівлі наспівуючи мантри і ритмічно постукуючи в нехилих розмірів бубон. Абітурієнти та комісія оцінили… Майже 200 тисяч переглядів на ютубі…

Потім сама подача документів, де мама примудрилася закадрити трьох професорів, декана та парочку п'ятикурсників, які приймали документи у нещасних абітурієнтів.

А ось 1 вересня було майже таким самим, як і в школі. Щоправда, маман переодяглася медсестрою і з кошиком повним презервативів пройшлася в центрі площі, де проходила церемонія. Вбрання вона підібрала дуже в тему, адже подавала я документи до медичного… Так от, вона дефілювала і розкидала в натовп очманілих першокурсників презервативи з криком: «Захист наше все! Подумайте про ваших молодих мам, які не хочуть ставати молодими бабусями. Триразове „УРА“, товариші!» і латексні вироби, що залишилися, вручила декану, а замдекану вручила шприц, зроблений з надутого гелієм довгого презервативу. Зникла в натовпі вона, зрозуміло, під бурхливі оплески всіх в окрузі. Щоправда, декана нам теж довелося відкачувати. Заступник стояв над осілим і надзвичайно блідим деканом і судорожно розмахував гелієвим «шприцем», закликаючи на допомогу нашатир.

Далі пішли спокійні будні з вічними маминими підколами. Ночі зубріння та життя студента-медика у всій красі. Все було чудово, доки я не зустріла Олега… Випадкова зустріч у лікарні, коли ми, третьокурсники, проходили практику. Високий, статний, в міру накачаний, з шикарним каштановим волоссям, зав'язаним у тугий хвіст, і проникливими блакитними очима, захованими під оправою елегантних окулярів. Він виявився психіатром, що не заважало йому мати адекватну і стресостійку психіку, почуття гумору і здатність вмовити будь-кого на що завгодно. Зустрічалися ми таємно, і тут навіть було не страшно, що нас розкриють у лікарні, скільки жахливо навіть уявити думку про те, що про це дізнається маман.

Усіх попередніх хлопців, а їх у мене було лише два, спіткала жахлива доля — бажання познайомитись із моєю матінкою. Після я вже просто боялася заводити стосунки, оскільки перед очима все ще виразно стояли картинки з очима моїх колишніх, що розширюються від жаху.

Але з Олегом було все інакше, я стала розумнішою і почала шифруватися. Ви уявляєте, чого це мені коштувало? Олег у наших відносинах завжди виявляв ініціативу, починаючи від знайомства та залицянь, закінчуючи маячною ідеєю ПОЗНАЙОМИТИСЯ З МОЄЮ МАМОЮ! Адже зустрічалися ми вже другий рік, і цього року я вже мала закінчувати університет. А оскільки я шифрувалася від мами, то про переїзд до нього й мови не могло бути. Тому, не придумавши нічого кращого, Олег вирішив познайомитись з моєю мамою, попросити у неї благословення на весілля та відвезти мене до себе вже остаточно.

***

І ось зараз я биту годину йому доводжу про недоцільність його ідеї, бо живим йому від моєї маман не піти ... -

 А я тобі повторюю, що я задовбався прокидатися один, - сварка завжди йде за одним сценарієм. - Я хочу тебе бачити поруч із собою як свою дружину і чекати більше не маю наміру.

- Благаю, почекай хоча б до закінчення університету, - вкотре благала я. - Ти не уявляєш, яке Пекло на тебе там чекає…

- Саме тому ти не носиш обручку, яку я тобі подарував, так? - Зсунувши брови рикнув Олег.

- Так, - я втомлено відкинулася на спинку дивана в його вітальні. - Я й сама хочу скоріше бути з тобою.

- Але треба потерпіти ще трохи, - передразнив мене він.

- Ну, Олежку, ти ж знаєш, як я тебе кохаю… - поманила шатена до себе пальчиком, і він, як заворожений, підійшов до мене і сів поруч.

- А ти знаєш, наскільки я тебе люблю і хочу тебе завжди бачити поряд, - обійнявши мене, Олег швидко притяг до себе і поцілував, тим самим затуляючи мені рота.

- Ну добре, - відсторонившись від нього, я зітхнула. Олег же переможно посміхнувся. - Але, мені треба підготувати ґрунт, розумієш? - відповіддю мені послужило хитре примруження його проникливих очей. - Ці вихідні, будь готовий…

- Люблю тебе, сонечко моє! - у рази повеселішав хлопець і обійняв мене. - Кільце одягти не забудь.

***

Того ж вечора мені треба було пройти сім кіл пекла у себе ж вдома. Дожила…

- Ма-а-ам, ти вдома? - З порога закричала я, сподіваючись, що часу в мене налаштуватися буде трохи більше ніж пару секунд. Відповіді не було, отже або її немає, або треба бути гранично обережною.

Пройшовши коридором, я зазирнула на кухню, але там було порожньо, в спальні теж, вітальня пустувала. Залишалася моя кімната… Намагаючись не шуміти, я навшпиньки почала рухатися у бік своєї кімнати, як раптом з шафи для верхнього одягу вистрибнуло щось і стало насуватися на мене. Придивившись, я відчула, як мої колінки почали тремтіти, крик жаху застряг у горлі, а вся кров прилила до ніг - організм готувався дати деру. На мене насувалося зомбі з розкроєним черепом, висівшими з черевної порожнини кишками і з оком, що погойдувалось на нерві, випавши з очниці.

- А-а-а-а! - закричала я як несамовита і рвонула у бік своєї кімнати. - Єптить його туди через коліно, — швидко зачинивши двері, повільно сповзла по ній на підлогу. І начебто в медичному навчаюсь, у морзі була, крові не боюся, але різких криків чи рухів - дуже. Тому й не дивлюся жахів.

- Аха-ха-ха-ха, - пролунав заливистий сміх мами з іншого боку дверей, коли моє серце пішло в п'яти, а цегли вистачило б на будівництво цілої дев'ятиповерхівки. - Круто у мене виходить, правда доча?

- Дуже, мамо, дуже… - віддихавшись, відчинила двері і мала честь бачити маман, що зігнулася в безмовних здриганнях від сміху. - Скільки можна, га? Ти ж знаєш, що я страшенно боюся різких рухів…