Знайомство

Два дні я не могла сформувати почуття в слова, думки не складалися в одну емоцію. Та нарешті я зрозуміла,  чому я так сильно відреагувала на її хворобу. 
Вона дала набагато більше ніж я усвідомлювала раніше. Вона з татом своїм прикладом, родинними цінностями вилікували мої дитячі та дорослі втрати, залатали зневіру, розпач. Навчила цінувати кожну мить, радіти малому. Я відчувала від неї стабільність та безпеку, якої мені завжди не вистачало.
Її син, який дуже схожий на неї навчив мене сміятися в голос та за всякої дурні. Я знизила важливість усього і просто жила.  Мама Ніна була енергійною та позитивною, доброю жінкою. Яка завжди вірила в краще та намагалася не звертати уваги на негаразди. 
І як тільки я сформувала свій внутрішній ком в слова та почуття, подзвонив чоловік і сказав ті жахливі слова: мама померла. 
...............
Я пам'ятаю своє перше знайомство з його батьками. Я хвилювалася. Перший раз в мене було прям так офіційно. Я гадала, що ми йдемо просто на обід. А вийшло на "званий обід". 
Мама Ніна наготувала їжі, зробила бутерброди з червоною ікрою. Стіл був, як на свято. Мама з татом мого майбутнього чоловіка були одягнені теж святково. Я розгубилася, сльози стояли в очах. Так офіційно та тепло мене ще не зустрічали. 
Потім я звернула увагу на те, що його батьки виглядали старше за моїх. І одразу подумала: з дітьми треба не затягувати. Щоб вони встигли понянчити їх. Потім я дізналася у чоловіка, що мама народила його, коли їй було 35, татові 43 роки. 
Мої батьки були молодші на 7 років за маму Ніну. 
Перше знайомство  пройшло тепло, я одразу відчула себе вдома. Мені було ніяково та не звично. Мої батьки розлучилися коли мені було 13 років. 
Відчуття підтримки та схвалення його мама одразу транслювала на нас. Я видохнула. 
Насправді я людина, яка любить сім'ю, традиції, родинні звичаї. Тому мені було важливо, щоб ми порозумілися. Але відношення батьків чоловіка до нас перевершили всі мої очікування. 
Все це було вже згодом. 
Чоловік пишався мною, що я сподобалася його родині. 

Коли ти молодий,все сприймаєш з позиції власного досвіду та юності. Ще є сили, наснага до бажання робити по своєму, наперекір іншим. Але нам повезло. Всі наші дії та починання батьки схвалювали з обох сторін. 
Коли моя мама вперше побачила своїх сватів,  то сказала: яка красива в А. мама. 
Я пам'ятаю як побачила їх весільний портрет з татом М. Була вражена. Тоді я ще не була знайома з ними. Портрет був розміром в усю величину людини. Це було неймовірно красиво. Весільне фото на холсті в увесь зріст. Ці маленькі знаки давали розуміння, що родина чоловіка міцна та особлива. Таких не багато. 

За всі 13 років, які я знала маму Ніну мені ніколи не хотілося обговорювати її з іншими. Як буває зазвичай у фільмах та багатьох родинах. Що вони воюють між собою. В нашій родині було не так. Бути такою мамою, не свекрухою, що невістка почувається донькою. Так і повинно бути, а чи у багатьох є насправді. Мені пощастило, я знала, що можу розраховувати на неї завжди. І я дякувала за все. Я цінувала. І я сумую зараз. Дуже. Навіть більше ніж очікувала від себе. Мені дуже не вистачає Вас, мамо. Я знаю, що ви не любили сум. Тому я не буду розводити про втрату і пустоту. Я хочу згадувати всі моменти, які ми пережили разом. Кожен день прокручую в голові все те, що ви робили. Як вміли все організувати. Легко, швидко, так як ніхто з нас не вміє. Зібрати всіх гуртом. 

...............
Останні тижні вашого життя. 
- Мамочка, ви вдома, самі з татом? Ми їдемо до вас. Тільки будемо через 2-3 години, доробимо справи і заїдемо з дітьми. 
Проходить години 3, ми трохи затрималися. Я думаю, щось мама не дзвонить, не питає, де ми. Підозріло. Точно, щось готує, зайнята. Думаю, невже вареники? 
- Добрий день - вітаємося, нарешті приїхали до них. Цілуємося, знімаємо верхній одяг. Заходимо одразу на кухню, як завжди.

- Я зробила вареники з полуниці по швидкому. - каже мама Ніна. 
- Мам, ви серйозно, для нас вареники за декілька годин???? Ну ви як завжди, не варто було. І так втомлюєтеся. Мам, аж не зручно. Ми як завжди приїхали поїсти та відпочити,  а вам готувати. 
- Що я там такого зробила. Зовсім трохи, поїмо зараз усе. Нічого.  І вони не зовсім вийшли. Таке. Сідайте. - посміхається мама, щаслива, що ми приїхали. 
- Як смачно. Зимою вареники з полуниці. Смакотища. Дякуємо. Балуєте нас. 
…................
- Мамочка, як вам пончики? 
- Та, фігня. Нічого такого. Ще й за такі гроші. 
- Ну то ясно, що ви краще б зробили. Але ж хочеться, щоб ви не стояли на кухні, а просто поїли. Хотілося вас порадувати. 
- Нє, ну взагалі смачні, все добре, я їм. Дякую. - посміхається. 
- Я згодна, вони того не варті, краще еклер вам візьму наступного разу. - вже посміхаюся я. 
Мама Ніна завжди цінувала подарунки та увагу. Була вдячна і нічого не чекала. Єдине за що сварила, коли ми не часто приходили.