36. Руслан

Звісно ж, впертюшка не прийшла. Коли я сам увійшов у спальню дочки, помітив, що вони вже солодко сплять. Точніше спить Ліна, а Рита лише з усіх сил вдає сплячу. Проте зачастіле дихання і повіки, які сіпаються, видають її. Усміхаюся сам до себе. От же, негідниця мала. Обдурити мене, отже, вирішила. Думає, що якщо вона наче спатиме, то мені совість не дозволить її будити? Ні, мила, ти переоцінила свої акторські здібності і мої людські якості. 

А проте ця її витівка позбавила мене негативу від нашої останньої сварки і нагадала, чому я так до неї прив’язаний. Бо де ще є така дівчина? По-дитячому наївна, чиста, чарівна. Незбагненна. Часом аж занадто.

Що залізло її зараз в голову, я не уявляю. От від слова зовсім. Чому за день, проведений в компанії дуже привітної і хорошої жінки, моя красуня образилася на мене і стала холоднішою за лід? Як так? Зранку, коли залишав її Віолі, все було чудово. Чи образилася за недовіру? Ну, тут вже їй гріх щось казати. 

Обережно підходжу до дівчини і стримуюся, щоб не засміятися. Вона так натхненно зображує сплячу, а сама аж тремтить від напруги. Ні, я не буду казати, що бачу її обман. Просто візьму на руки і занесу в кімнату. Побачимо, чи надовго вистачить її терпіння.

Воно закінчилося майже одразу. Рита широко розкрила очі і хотіла зарепетувати, але я вже міцно тримав її в руках. Така маленька. Така тендітна. Легка, мов пушинка. До чого ж приємно тримати її, обіймати її, цілувати… хоча до цього ми ще поки не дійшли.

— Ліну розбудиш! — на випередження шепочу я і Рита затихає, так і не розкричавшись. А поки вона безмовно стукає мене своїми кулачками (що здатне розсмішити і аж ніяк не зробити боляче, бо сили в неї, як в горобця під коліном), я вже встигаю принести її в свою… та що там, вже нашу спальню і опустити на ліжко.

— Як буде треба, прив’яжу наручниками, — обіцяю їй, в думках фантазуючи захопливу еротичну рольову гру. Та що там, я і сам не проти побути закованим заради такої справи. Але до цього ще нашим відносинам рости і рости.

— Ти ж казав, що не будеш, — хмикає.

— А я переглянув свої життєві пріоритети, — просто відповідаю, закриваю двері і лягаю на свою половину ліжка.

— Краще б прислухався хоч раз в житті до того, що я тобі кажу. Я не буду тут спати. З якої радості? Я тобі хто, що ти мене ложиш поруч? Це не етично! — бурчить вона.

— Не етично, — повторюю слідом. От і чого з нею так важко. — Що з тобою? Чому ти розсердилася на мене? В твоїх очах прямо палає гнів. 

— Я не серджуся. Я лише прошу зберігати дистанцію, — хмуриться вона.

— Добре. Тоді думай, що ми в гуртожитку. Більше місць нема. Це твоя половина, а це — моя.

— Не довіряєш? Певно, і сам щось приховуєш, якщо іншим не довіряєш… — каже це ледь чутно і лягає на краєчок ліжка, по шию накриваючись ковдрою.

— Що я приховую? — дивуюся цим її думкам.

— Нічого, — буркає вона. Я ж бачу, що саме вона щось і приховує. Якісь нові свої фантазії. 

— Так, розказуй! Що ти вже вигадала? — питаю я.

— Лягай спати. Чи ти мені всю ніч допит влаштовуватимеш? І так вже як полонянка, — відвертається ще й. Ти диви на неї.

Сідаю на ліжку, стягую з неї ковдру і нависаю зверху, щоб навіть не думала морозитися.

— Ти що робиш? — обурюється вона.

— Якщо зараз же мені не розкажеш, я буду тебе цілувати! — погрожую. 

— Не посмієш! 

— А ти перевір.

І поки вона зволікає, я роблю те, про що давно мріяв — припадаю вустами до ніжної шкіри її обличчя. Щоки, чоло, мочки вух, потім ніжно спускаюся, прикладаючи доріжку шиєю.

— Йди геть! — пручається Рита. А тоді видає те, що я точно не очікував почути. — Світлану свою цілуватимеш!

— Що? — миттю відсторонююся і здивовано дивлюся на неї. Розпашіла Рита теж сідає на ліжку.

— Я бачила її сьогодні в садочку. Вона думала, що я мама Ліни, біологічна. І повідала, що я тут ніби як заважаю вашим з нею стосункам. Що в вас з нею все було на мазі, поки я не з’явилася. Якого біса, Руслане? Ще я тільки пари не розбивала! Я не думала, що ти такий… Чи ти зі мною розважаєшся, чи що, але я тобі цього не дозволю!

Сказати, що я втратив дар мови — нічого не сказати. Це було все як в паралельнім світі.

— Відколи це ми з Свєтою пара? — лише й зміг сказати я.

— Хронологією вона зі мною не ділилася! Пам’ять прочисти! А може вона занадто серйозно сприймала твої підкати, якщо ти і з нею загравав, як зі мною, не знаю. Але будь певним, зі мною це номер не пройде! — повна праведного гніву, попереджала Рита. А я аж на ноги встав від емоцій, що хлинули. А тоді абсолютно спокійно промовив:

— Рито, ми з нею ніколи не були разом. І я ніколи з нею не фліртував. Не знаю, що вона навигадувала, але це лише, щоб посварити нас. Я знаю про її симпатію, але не відповідаю на неї взаємністю і з цим нічого не вдієш. Ну кому ти повіриш: мені, чи їй, яку бачила вдруге в житті?

— Це правда? — через хвилину роздумів тихо питає дівчина.

— Присягаюся тобі, — усміхнено відповідаю я.

— Ну мені взагалі байдуже до твого особистого життя. Всеодно розважатися зі мною не вийде, — ледь ховаючи усмішку, каже вона і вкладається в ліжко.

— Ще скажи, що це щойно була не сцена ревнощів, — від цієї думки мені так хороше на душі стає. Отже, щось вона таки до мене відчуває.

— Ревнощі? Що за дурниці? Звісно ні, — щебече. Брехунка мала. Моя.

— То можна тебе хоч поцілувати перед сном? — усміхаюся і навіть не хочу приховувати своєї радості.

— В щічку, — дозволяє бестія. 

— Як скажеш, — кажу я і ніжно цілую вуста. 

— Ей! — стримує сміх, але сяйво в очах не приховати.

— Ненароком, помилився, — кажу їй і розлягаюся на ліжку, притягаючи Риту в свої обійми.