26. Рита

— Мамо, а ти скучала за мною? Я так за тобою скучала! Я всім діткам в садочку лосказала, що моя мама повелнулася! — щебече Ліна, стрибаючи навколо мене, поки я пораюся на кухні. Серце, заспокоєне приємною розмовою з тіткою Ірою, знову стискається. Як же мені буде боліти, коли доведеться залишити цю маленьку крихітку. Я просто не уявляю, що відбувається в голові її справжньої матері, якщо вона може знаходитися далеко від своєї дитини і навіть не цікавиться нею. Моя б воля — розстрілювала б псевдо-батьків, які кидають діток. Не повинно таке лярво переводити повітря!

Присідаю біля Ліни і, забувши про те, що на плиті гріється вечеря, міцно обіймаю малечу. Ловлю себе на думці, що за цей день скучила за нею насправді. Така вже світла, така солодка булочка. Обожнюю ці пухкенькі щічки, сяючі оченята, які випромінюють щастя. Розумію, що обманюю і її, і себе. Я не її мама, мені тут нема місця. А Ліна потребуватиме мами все сильніше з кожним роком. Може було б не погано, якби Рус одружився на хорошій дівчині, яка замінила б суку Альбіну.

Але чи дбатиме вона про Ліну так, як малеча цього заслуговує? Руслан такий красень, розумний, добрий… А тепер я ще й знаю, що цілується він відпадно. Йому лише свиснути, як наречені в чергу стануть. Та чи не буде його обраниця кошмарити Ліну? Чи подружиться з нею? Чи не стане злою мачухою? Ні, краще хай не одружується Рус! 

Гладжу волосся маленької принцеси, цілую її в скроню і розумію, що ревную, хоч і не маю на це права. Не хочу, щоб в їх сім’ї з’явився хтось ще. Тьху, дурна Рита! Ти тут тимчасова гостя. Не забувай, що коли твоє добре ім’я буде виправдано, Руслан придумає для Ліни чергову брехню і тоді буде час прощатися. Не можна надіятися на щось більше. Моє серце й так розбивалося надто багато разів. 

— Яка милота, — навіть не помітила, що тітка Іра і її племінник-прокурор вже увійшли на кухню. — А я то думаю, чого нас їсти не кличуть. А вони тут обіймаються.

— Щось мені зараз не дуже подобається. Що там в вас гріється? Воно ще не горить? — питає чоловік. Ой, мати Василева! Там же картопля з овочами і м'ясом. Благо, ще не почала пригорати, але вже готувалася до цього.

— Не горить, — кажу я, вимикаючи газ і забираючи каструльку з плити. — Ви саме вчасно, все готово.

Руслан миє руки і забирає в мене Ліну, а я подаю на стіл пиріжки, кисіль і вищезгадану картоплю. 

— Ти сама все приготувала? Виглядає апетитно. А я до тебе теж не з пустими руками, — каже Руслан і дістає з кишені телефон. 

— Не вірю очам! Невже це мій? — радію я і на емоціях обіймаю прокурора. На мить в ніч вдаряє спокусливий аромат його парфумів. Що я там думала про чергу наречених? Я вже б і не проти сама в неї стати…

Рито, тримай себе в руках! 

Відстрибую від чоловіка, відчуваючи, що щоки палахкотять від ніяковості.

— Пробач, я просто дуже зраділа. Щиро дякую.

— Нічого страшного, — усміхається він. — Я виконую свої обіцянки, як бачиш. 

— А як щодо інших обіцянок? — завуальовано питаю про справу з Макаренком.

— Працюю над цим. Але все буде не так швидко, як хотілося б, — серйознішає він. А я відчуваю двозначність: з однієї сторони прощатися з Ліною ще не скоро і це добре, з іншої — я все ще офіційно злочинниця і про це забувати не варто.

— Я веду одну справу, ми про це розмовляємо, тьоть Іра. Не можу вам нічого пояснити, інформація конфіденційна, — Руслан згадує про присутність своєї тітки, яка весь цей час, виявляється, замиловано на нас дивилася.

— Що мені до ваших справ? Я й не питаю нічого, — усміхається вона. А мені здається, що вона вже щось задумала. Бо в її очах сяють хитрі іскорки.

Увесь день, що ми провели разом, тітка Іра не діймала мене ні питаннями, ні складними розмовами. Вона вирішила зачекати на Руслана й Ліну, тож розважала кумедними історіями про наших спільних знайомих. Про те, як Ліна мріяла про клоуна на минулий день народження, але захворіла і тому Руслану прийшлося самому перевдягатися і розважати її цілий день. Про те, як він сам у дитинстві мріяв бути бетменом і мало не стрибнув з даху будинку, повіривши, що зможе злетіти. Але вся ця домашня атмосфера і легкі невимушені розповіді зцілили мене від страху і люті, які я відчувала останнім часом через брата і Макаренка. Так на душі стало тепло і весело, що й не передати.

В такій же атмосфері й минула вечеря. Тітка Іра на таксі поїхала додому, відмовившись заночувати в свого племінника. Руслан зайнявся Ліною. А я вирішила увімкнути свій телефон і подивитися, що там по пропущених. Всі вони були від Макса. Не минуло й десяти хвилин, як він знову подзвонив.

— Нарешті ти в мережі! — одразу почав він. — Слухай мене уважно. Я так прикинув: ти мені винна. З прокурорчиком ти знюхалася завдяки мені. Так що ти маєш погасити мої борги, або я здам тебе в поліцію. Ти ж в курсі, що тебе шукають?