22. Рита

Масаж від Руслана — річ дуже неоднозначна. З однієї сторони приємно шалено. Його руки витворяють щось таке, від чого мені хочеться муркотіти, мов справжня кішечка. Обіцянка про обнімашки лише розігріває мій інтерес. Уявляю, як ми будемо тулитися одне до одного, і внизу живота розгорається тягуче солодке полум’я. 

З іншої сторони, це полум’я — те, чого варто боятися і чому не слід довіряти. Після всього, що недавно пережила, я чудово затямила: довіряти чоловікам не можна. Всі вони однакові. В дупу казки про щире справжнє кохання. Вони тільки й мріють затягнути тебе в ліжко. І чому Руслан має бути іншим? 

Так, він справді мені зараз допомагає. Єдиний, хто безкорисливо вступився за мене. Ну хай не зовсім безкорисливо, та все ж досі він не давав натяків на секс. Казав, що я тут заради Ліни, цієї маленької солодкої булочки, яку я вже дуже полюбила. Та все це не означає, що я маю право зараз на те, щоб розтікатися калюжею до Русланових ніг. Не можна втрачати голову.

Але коли він отак на мене дивиться… Коли так пестить ступні, не обминаючи жодну клітинку, розминаючи вузлики стомлених м’язів, я не можу тримати оборону. Мені так солодко і щемливо. Так незвично бачити чоловіка біля своїх ніг, готового робити мені приємно. 

В моєму житті в принципі мало людей, які ставляться до мене добре. Тож Руслан дуже підкуплює.

За мить він піднімається до мене на диван, і я опинююся в його обіймах.

— Все буде добре, ти в безпеці, — шепоче на вушко слова, які діють на мене, мов чарівне зілля. Від них я дійсно розслабляюся, бо дуже хочу їх чути завжди. Надто важливо для мене бути в безпеці — почуття, яке ще недавно здавалося недосяжним. Але в обіймах Руслана так тепло і затишно. Розумію, що це трохи неправильно, але від того не менш чарівно. Аж до тієї пори, поки раптом мої вуста не захоплюють в полон вогню його пристрасті.

Спершу я розтаю в ньому, як карамелька в гарячому шоколаді. Але мій мозок реагує на загрозу, хоч і з запізненням. Коли напір Руслана стає сильнішим, коли його руки, ніжно ковзаючи долонями по тканині, наполегливо проникають під мою кофтинку, починаю панікувати. 

— Що ти твориш?! — вигукую я, відстрибуючи від чоловіка. Благо, що він не утримує мене. З запізненням заціджую ляпас.

— Я… я думав… — починає Руслан, тримаючись за щоку. — Це для розслаблення.

— Мені не треба такого розслаблення! Що ти собі дозволяєш? — кричу я, а тоді хутко встаю з дивану. — Все ясно. Всі ви чоловіки однакові. Тільки про це й думаєте! 

— Попрошу не узагальнювати! — відповідає він.

— Ти такий же як і мерзотник Макаренко! — тим часом кричу я, сповнена справедливого обурення.

— Я тебе від нього рятую! Я ж не ґвалтівник, Рито, — він аж почервонів. Видно, дуже це його зачепило.

— Рятуєш? Тоді принеси мої речі з поліції! Там мій телефон. Я хочу його! — вирішую, що можна поторгуватися. Іншої такої нагоди може й не бути. А Руслан, видно ж, що нічого поганого мені зробити не намагається. Інакше вже давно міг би. Я безпорадна перед ним у його будинку.

— Рито, але тоді мені доведеться порушити правила.

— А ти їх ніколи не порушуєш? Знаєш же, що вони для того й створені, — вигукую я.

— Я подумаю, що можна зробити. Не обіцяю,— підкреслює він.