21 Руслан

До чого ж Ангеліна вчепилась в Риту. І я тепер і сам розумію, що нікуди свою попелюшку не відпущу. Хочу її. Хочу щоб зараз нікого не було поруч. Щоб тільки я і вона. І цілувати її губки. Чути як вона бентежиться і заводиться…

— Здається Денис підїхав, — з приємного марення вириває мене Слава. — Зараз ще йом свої ідеї накидаю. 

Денис Перевертайло людина своя. Кум. Йому теж можна довіряти. Але варто хлопцю зайти в будинок і кинути погляд на Риту. Як я відразу починаю відчувати роздратування. 

Якогось дива забувся. Що Ден у нас холостяк. 

ЛІна кидається йому на руки. 

— Хлещений! — радіє Дену. 

— ПРивіт принцеса! — Ден гладе її по голові. — Я всім мандаринок привіз, — вручає коробку з оранжевми кульками. 

— Мам, почистиш? — ЛІна несе мандаринку Риті. 

Та бере і починає чистити. Я ж дивлюсь на Дена. Який не відводить погляду від дівчини. Знову відчуваю неконтрольоване роздратування. 

— Мама? — уточнює у мене Ден.

— Така легенда, — кажу йому. 

Ми залишаємо жінок їсти мандарини і йдемо обговорювати ситуацію. 

— Так ти її типу няні тримаєш? — питає Денис зрештою. — А нічого така, не дивно що Макаренко на неї запав. 

— Гляди ще і ти западеш, — бурчу я. 

— Не рекомендую, — заявляє Слава. — Якщо не помітив, то Рус сам на неї око поклав. 

— Я все зрозумів, — киває Ден. 

Але мені здається що не дуже зрозумів. Бо всміхається Риті занадто привітно. Якого хріна питається, либиться? Але сваритись з кумом через це язвісно н езбираюсь. 

Я зроблю інакше. Вже сьогодні доб’юсь того, щоб Рита належала мені. А там дивись мне й попустить. І я буду спокійніше реагувати н атакі погляди. 

***

Рита вкладає Ліну спати. І повертається до мене на кухню. Бачу, що її щось бентежить. Знову напевно накрутила себе. Або планує втечу. Останнє мене злить. Що їй не так в моєму домі? 

— Чим ти засмучена? — питаю її.

— Радше стурбована. — вона зітхає. — Я не знаю. Чи можна довіряти твоїм друзям. 

— А кому тоді ще довіряти, як не їм? — питаю у неї. — Все буде добре. Ми скрутимо Макаренка. Будь впевнена. А зараз пропоную зняти стрес…

— Як? — в очах настороженість. Боїться здається підійти до мене ближче, ніж на півметра. 

— Обнімашками, — пропоную я. — Ходімо увітальню. Подивимось телевізор і пообіймаємось. 

— А…

— Я тебе не з’їм, — обіцяю. — Але ти правда дуже напружена, а тілесний контакт гарно допомагає, — мелю всякі дурниці. 

Аби лише погодилась. Просто хочу тримати її в руках і бути до неї ближче. Відчувати як пахне її волосся, і може навіть отримати кілька поцілунків. Про більше поки сам собі думати забороняю. Вона он яка ляклива. Якщо накинусь на неї мов голодний звір, то лише відгребу як Макаренко. 

Рита мнеться, але все ж погоджується. Вмикаю телевізор, обираю якийсь фільм. Мені не важливо, що там. Сам сідаю на килим біля ніг Рити. 

— Передумав обійматися? — питає з настороженістю. 

— Спочатку хочу зробити іншу релаксуючу річ, — відповідаю з посмішкою. І беру в руки її ступню.

Вузька, з маленькими круглими пальчиками, вона само по собі витончений інструмент спокуси. Я починаю розминати стопу і з вуст Рити мимоволі зривається блажений стогін. 

— Як ти знав, що мені це зараз потрібно? — питає трохи збентежено. 

— Я ж прокурор, чтець душ людських, — відповідаю з посмішкою. Кладу її ногу собі на плече, і берусь за іншу. І ловлю себе на думці, що мені до біса подобається бути зараз між її ніжок.