16 Рита

Я розумію, що Макс вдома. Але відступати пізно. Ключів від квартири у мене не має, вони залишились в сумочці, а сумочка в поліції… 

Тому натискаю на кнопку дзвінка і прислухаюсь до трелі за дверима. Серце підкачує до горла. Брат, це все, що у мене є з рідні. Уявити не могла, що він так зі мною вчине.

Двері відчиняються ривком. Макс очманіло дивиться на мене. З квартири тхне чимось неприємним, певно сміття не виносилось дуже давно.

— Ритка?! — мить розуміння і впізнання. — А ти де пропала? 

— Відійди, — кажу стримано. Перед Русланом соромно невимовно. І за квартиру і за брата теж.

— А це з тобою хто? — Макс трохи поступається і підозріло дивиться на Руслана і Ліну.

— Друг, — кажу я. — Почекайте мене в під'їзді.

Погана була ідея приїздити сюди. Зараз напевно впала в очах прокурора нижче плінтуса. А я виявляється вже змирилась з тим, що буду у нього працювати. В душі страх, що він зараз з малою просто піде в свою машину і поїде додому. Залишить мене тут. А це навіть гірше, ніж здати в поліцію.

— Рито! — як тільки я переступаю поріг квартири, шипить Макс. — Ти як вибралась з лап поліції? Де була? Я хвилювався!

— Ти хвилювався?! — намагаюсь не підвищувати голос. Але лють так і проривається. — Ти мене продав! 

— Ото ж і воно! Гроші ти не відпрацювала! 

— То сам відпрацюй! — я кидаю в пакет свої речі.

А коли хочу вийти, Макс перегороджує мені вихід з кімнати. 

— Ти нікуди звідси не підеш. Давай, кажи дружку, що передумала з ним йти! Я ж розумію, що заїхала, щоб до нього злиняти. Де тільки знайшла такого вилизаного й при грошах? Могла б і брату баблішка підкинути…

— Сам піди йому скажи, що не відпускаєш мене, — мстиво пропоную я. — Тільки май на увазі, він заступник міського прокурора. 

Макс присвистує. 

— А ти вмієш викручуватися, — на його обличчі навіть посмішка з'являється. — Багато відвалив? 

— Стули писок! — я таки намагаюсь протиснутись повз Макса на вихід. 

— Ти з ним завдяки мені. — каже він впевенено. — Отже, не забувай про мою частку заробітку. 

— Пішов на фіг! 

Макс перехоплює мене за шию і притискає до стіни.

— Не балуйся, Рито! — наближає обличчя до мого. — Я тебе можу легко знищити, якщо будеш так себе поводити. Те, що ти прокурорська підстилка, не дає тобі права…

— Відпусти її, — Руслан відчиняє двері ногами і втуплює погляд в Макса. — І ще раз хоч пальцем торкнешся…

— Та ти чого, чувак! — брат відразу ослаблює хватку. — Це моя сестра, я з нею по сімейному говорю… Ну йдіть вже, не буду затримувати. 

Він відступає від мене і навіть не дивиться в наш бік. 

Я ж прямую до Руслана. Поруч з ним я почуваю себе в безпеці. Він мов стіна, яка мене захищає від усього цього бруду. А ще я відчуваю полегшення, що він не втік. 

— Я хочу до мами на ручки, — шепоче Ліна. 

На неї моя квартира теж справила гнітюче враження. 

— Іди сюди, моя булочка, — я простягаю руки. 

— Вона важка, — заперечує Руслан. — Давайте швидше в машину і поїхали по магазинах. Купимо вам щось круте… 

Він намагається розмовляти безтурботно. Але я бачу, що його думки зараз направлені на щось інше. Певно, аналізує моє життя і вже шкодує, що все ж не втік. 

Я кладу пакет з речами собі під ноги. Що ж, схоже Руслан справді мене прожене найближчим часом. Але тепер принаймні у мене є запасні труси.