11. Рита

Вперше за довгий час я спала міцно. Певно, перевтома далася взнаки і врешті я просто вимкнулася, як ноутбук, що довгий час був без зарядки. Присутність поруч чоловіка, що викликав такі неоднозначні почуття, на диво, не заважала. І може я б навіть і відпочила. Якби мій сон не потривожив все той же чоловік. Діями, на які я теж реагувала неоднозначно.

Поцілунок, з яким несподівано причепився вікінг, був п’янким і солодким. Настільки, що першої миті я навіть не повірила, що це все реально. Подумала, сон. Дожилася, Рито. Знайшла коли марити еротичними видіннями! Руслан, звісно, дуже красивий чоловік, але, щоб прям спати і бачити його поцілунки — ну, нафіг. Це вже занадто. Тим паче після всього пережитого мені явно не до того.

Але, коли млосне вогнище запалало внизу мого живота і весь організм відгукнувся спалахом енергії на дії чоловіка, я зрозуміла, що ніякі це не сни. А дану мені обіцянку було порушено.

Як чинити в разі спроби згвалтування я вже знала. Останній такий інцидент зі мною відбувся не так давно. Тому, не роздумуючи, кусаю вікінга за губу і, скориставшись паузою в домаганнях, вистрибую з ліжка. Для оборони схоплюю перше, що трапляється в руки — світильник. Торшер на високій ніжці з кришталевою напівсферою-абажуром — така собі зброя. Але краще, ніж нічого.

Реакція в цього недогвалтівника якась дивна і запізніла. Він зойкає, а тоді шоковано розглядається. І оскільки нападати не поспішає, я встигаю подумки пожуритися про свою важку долю і те, що всі чоловіки — сво і всім їм тільки одне й потрібне.

— Що відбувається? — врешті питає Руслан. Питання дивне і недоречне. Я на мить навіть розгубилася.

— Відбувається те, що ти, козел, чіплявся до мене! Якого біса? Ти ж дав слово?! Хоча про що це я, мені останніми днями і не таке наобіцялися! — прориває мене на відвертості і обурення. Все ще стискаю ніжку торшера і з нею повільно рухаюся до дверей, поки їх для мене не загороджують. І всеодно дивно. Він схожий на гвалтівника, як я на ліліпута.

— Чіплявся? — перепитує вікінг. — Ні, бути не може… Я зрозумів, що сталося. Мені приснилося, що поруч Альбіна. Дружина. Я не знаю, як це сталося. Рито, пробач мені. Я ненавмисно. Це просто крізь сон.

Всякі дурниці за життя чула, але такої навіть вигадати важко. 

— Ви серйозно? — хмикаю. — Я вам не вірю.

— Який мені сенс приставати до тебе? В кімнаті поруч моя дочка. Думаєш, мені треба, щоб вона серед ночі чула… все це? — це звучить правдоподібно і логічно. Я трохи розслабляюся. І навіть залишаю торшер в спокої.

— Рито, чесно, просто заспокойся. Я знаю, що тобі важко вірити після того, що ти пережила. Але тут ти в безпеці. Лягаєм спати.

— Я з вами знову не ляжу. Ще щось присниться вам і знову будете…

— Добре, — він простягає долоні в примирювальному жесті. — Тоді ти лягай на ліжко, а я кину ковдру собі тут, на килим. Буду стерегти тебе і точно більше не полізу з поцілунками.

Він розстелює собі пухку м’яку ковдру на ворсистий килим перед порогом, загороджуючи собою шлях до втечі. Бере собі подушку і покривало. А тоді лягає. Лягаю на ліжко і я, визнаючи, що вікінг виявляється джентльмен. І чомусь, згадуючи його обіцянку більше не лізти до мене, відчуваю легке розчарування. Тьху ти, про що я взагалі? От і ще! Мені треба будувати новий план втечі, а не думати про всякі дурниці!

Тож торкаюся губ, що й досі палають, рукою, ніби бажаючи стерти сліди непроханої ласки. І ще раз дивуюся тому, як це було приємно, а зовсім не противно.