7 Руслан

Зазираю в кімнату до Ліни і хмурюсь від побаченого. Попелюшка, вона ж Маргарита Акіменко, цілує мою доньку. 

— Нам треба поговорити! — кажу пошепки, але безапеляційно. 

Дівчина злякано підскакує, притримуючи халат. Така беззахисна. Але зовнішність справді оманлива. Тепер я вже не дуже їй довіряю. Але не уявляю, що з нею робити. 

Вона виходить на світло, я відмічаю синець на скроні. І в душі шкребуться коти. 

— Про що говорити? — питає насуплено. 

— Про тебе. І я б хотів почути правду! 

Вона притуляється до стіни. Але я не збираюсь шуміти під дверима Ліни. Зараз прокинеться і не так все зрозуміє. 

— Ходімо, — беру гостю під лікоть і веду до вітальні. — Сядь!

— Командир, — бурчить, але сідає на диван. Марко відразу перебирається їй на коліна. 

Що вони в ній знайшли? І донька і кіт? Маргарита розсіяно гладе кота. Руки у неї маленькі, з нігтиками, обрізаними майже до м'яса. Але все одно красиві. Навіть без хитромудрого манікюру. 

— Сама розкажеш, чому тебе шукає поліція? Чи мені зателефонувати у відділок? — питаю строго. 

Дівчина сіпається. Зводить на мене наляканий погляд. Там знову збираються сльози. Заборонений прийом. Я мав би за роки практики звикнути до жіночих сліз. Але Маргариті вдається мене зачепити за якийсь оголений нерв. 

— Я нічого поганого не зробила, — каже нарешті. — Це все вони… Але хто ж мені повірить? От і ви не вірите. Думаєте я проститутка? Так? А я там випадково опинилась!

— Всі так кажуть.

— Ну от, — вона відвертається, і по її щоці біжить сльозинка.

— Ну не реви, — майже благаю я. — Просто розкажи свою версію.

— А навіщо мені розпинатися? Що це змінить? — відчай в голосі. 

— Ти Ліні треба. Заради неї я готовий на багато що. — зізнаюсь я. — Вона вирішила, що ти її мама. 

Маргарита мовчить. Потім зітхає. Я присідаю поруч з нею. Кладу руки їй на коліна і зазираю знизу вгору в очі. 

— Маргарито, ти будеш говорити? 

— Вже і ім’я моє пробили? 

— Там ходять з твоєю фоткою, — зізнаюсь я. — Я спровадив дільничного. І звісно завтра зателефоную начальнику райвідділу, дізнаюсь деталі про все. Але спочатку хочу почути твою версію. 

— Я хотіла влаштуватися на роботу адміністратором в сауну. А коли прийшла туди, мені повідомили, що мій брат мене продав. І я маю відпрацювати видані йому гроші, — каже вона глухо. 

— І скільки ти працювала? 

Маргарита спалахує вся. І відсовується від мене. 

— Я не працювала! Це все сьогодні відбулось! Ви реально думаєте, що я проститутка? — підтягує до себе ноги і притискає сильніше кота, який незадоволено мурчить і виривається. — Ауч! — Марко від різких рухів розсердився і дряпнув дівчину по руці. 

— Покажи, — перехоплюю руку. Злегка дую. 

Чорт! Як воно їй зараз? Уявлення немаю. 

— Подряпина. Не треба вдавати з себе добру людину, ви такий же як і вони! По мені, що видно, що я хвойда? А ви все вже вирішили. Просто тому, що я опинилась не в тому місці і не в той час. 

— Вибач, — зітхаю. Торкаюсь її долоні губами. 

Ні за що б не пояснив нікому цей жест. Просто захотілось. Бо там під тонкою шкірою видно тоненьку синю жилку. Рита висмикує руку. 

— А далі що було? — питаю тихо. 

— А далі мене забрали в поліцію, і там жирний кабан на прізвище Макаренко вирішив, що я буду дуже щаслива, якщо він мене згвалтує! А як же, в бані не встигли, то він довершить розпочате. Отакі захисники правопорядку! — вона знову починає схлипувати. 

В мені все перевертається від почутого. Я ривком стягую її до себе на коліна і притискаю до грудей. Просто тому, що хочеться захистити. Вона ж зовсім дівчисько. Ще толком нічого не бачила в житті. А на неї все одразу. І брат упирь і Макаренко теж хороший, нічого не скажеш. 

— То тобі робота треба? — питаю, занурюючись носом у волосся. — У мене є пропозиція.