4 Рита

Руслан відвертається, кинувши в мене футболку. Та пахне кондиціонером і свіжістю. А я не можу стримати тремтіння в усьому тілі. Холодний душ як фіналочка цього дня ледве мене не доконав. 

З очей починають текти сльози. Я їх намагаюсь стримати, та нічого не вдається. 

Я всього лише хотіла зранку влаштуватися на роботу! Макс роздрукував мені резюме і сказав, що про все домовився. Треба було віднести резюме до його товариша, і мене обов'язково б взяли. Я так зраділа, що мене навіть не насторожило, що працювати доведеться адміністратором сауни. Яка різниця, думала я, якщо грошей катастрофічно не вистачає, а брат замість того, щоб працювати, лише накопичує борги.

Звісно, я була готова працювати будь-де. 

Але замість роботи мене ледве не зґвалтували вперше. А потім облава, бо виявилось, що в сауні розташовувався бордель. І замість того, щоб все з'ясувати і відпустити мене, начальник поліції захотів від мене приват… 

І от я втекла від нього, але спалила будинок. А тепер опинилась в заручницях цього вікінга. Руслана. 

— Ти там переодягаєшся? — бурчить він. 

А я стою і ковтаю сльози. Здається, руки задерев’яніли, і я не можу їх розслабити, щоб відпустити рушник. 

Руслан повертається, і в його блакитних очах з'являється не роздратування, а тривога. 

— Звідки ти тільки взялась на мою голову? — зітхає він. 

Зараз поводиться зі мною як з маленькою.

— Не тремти ти так, — каже тихо. — Я тебе переодягну, а потім чай зроблю. Тобі треба зігрітися. 

ВІн тягне за мій рушник, знову зазираюси в очі. 

— Не буду я тебе чіпати. Ти взагалі не в моєму смаку і не цікаво мені когось силою примушувати, зрозуміла? 

— Угу, — киваю. 

Дуже хочеться йому вірити. Ну правда, не буде ж він при дитині мене ображати. А вона, я впевнена десь тут поруч треться. З якогось дива вирішила, що я її мама. А де ж та справжня? 

Нарешті рушник опиняється на підлозі. Руслан розвертає мене до себе спиною, і допомагає зняти блузку. Від цієї оголеності стає відразу чомусь спекотно. 

Але чоловік без зайвої ніжності натягує мені на голову суху футболку. І я швидко ховаюсь в ній. 

— Все одно холодно, — чую з-за спини. — Візьми ще халат.

Повертаюсь. І щоки заливають жаром. Бо він все ще без одягу, а я вже трохи прийшла до тями. Рівно на стільки, щоб оцінити його кубики пресу, широкі груди і золотий ланцюжок на шиї. 

— А ви не замерзли? — питаю у нього. 

Мені в цілому має бути все одно. Але вигляд його торсу аж занадто бентежить. 

— Ні, — хмикає. — Все ще не пам’ятаєш свого імені? — мотаю головою у відповідь. Не хочу, щоб він знав як мене звати. Я все одно звідси втечу. Нехай не зараз, так вночі. Поїду в інше місто. Доведеться волоцюжити, але й таке я проходила вже. Коли мами не стало, а брату було на мене начхати. Виживу якось. 

Чи не виживу. Зараз такий стан, що мені плювати на все. Аби тільки мене більше не намагались присилувати до сексу всілякі жирні кабани. 

— Буду тебе попелюшкою називати, — каже Руслан з легкою посмішкою. — В попіл ти все легко перетворюєш.

— Там просто замкнула проводка, — кажу я, шморгаючи носом. — Я лише ввімкнула обігрівач… 

Знову ковзаю поглядом по його фігурі і справді трохи заспокоююся. Такому красеню й справді когось примушувати ні до чого. Жінки напевно йому на шию самі чіпляються.