Епілог

Денис : 

Минуло ще кілька місяців, і наше літо непомітно змінилося золотою осінню, а потім — новою зимою. Але цього року в нашому великому домі все було зовсім інакше. На скляній веранді знову яскраво миготіли різдвяні вогники, на кухні пахло Юлиними фірмовими пирогами, а дорослий, кудлатий Шарик більше не гриз татові кросівки, а слухняно чекав біля дверей.

Сьогодні був особливий день. Ми з татом і Полею нарешті привезли Юлю додому. Але не одну.

Коли двері відчинилися, Поля застигла на порозі, навіть забувши зняти куртку. Тато обережно тримав на руках невеликий рожевий згорток, а Юля, втомлена, але неймовірно щаслива, лагідно підтримувала його знизу.

— Ну що, розбишаки, знайомтеся, — тихо, майже пошепки сказав тато, присідаючи, щоб ми з Полею могли роздивитися. — Це ваша молодша сестричка. Настя. Настюша.

Поля повільно підійшла ближче, затамувавши подих. З рожевої ковдри визирало крихітне личко з кумедним кирпатим носиком і маленькими пальчиками, які трішки ворушилися.

— Настюша... — ледь чутно прошепотіла Поля, і її очі засяяли так, наче в них відбилися всі вогники нашої веранди. Вона обережно, одним пальчиком, торкнулася маленької ручки сестрички, і маля раптово стиснуло її долоньку. — Тату, мамо, дивіться! Вона тримає мене! Я тепер справді старша сестра!

Я стояв поруч, засунувши руки в кишені, і відчував, як усередині розливається якесь нове, доросле почуття відповідальності. Ця маленька дівчинка народилася в домі, де на неї чекали з такою величезною любов'ю.

— Я навчу її кататися на велосипеді, коли вона підросте, — гордо сказав я, обіймаючи Юлю за плечі. Юля притулилася до мене, вдячно посміхаючись.

Шарік тихо підійшов, обнюхав рожевий згорток своїм мокрим носом, тихенько вуркнув і влігся прямо біля татових ніг, ніби офіційно беручи нашу Настюшу під свою собачу охорону.

Увечері, коли маленька сестричка заснула у своєму новому ліжечку в тій самій затишній кімнаті, ми всі разом зібралися на веранді. За вікном знову кружляв пухнастий різдвяний сніг, точно такий, як і рік тому. Тато обіймав маму Юлю, Поля крутила в руках нашу скляну кулю, де сніжинки повільно падали на іграшковий дах, а я дивився на них і думав про те, яке це диво.

Лист до Святого Миколая, який колись написала маленька дівчинка, повністю змінив наш світ. Він подарував нам новий дім, найкращу маму, кудлатого друга і нашу маленьку Настюшу. Наша велика книга щасливого життя була офіційно написана, і попереду на нас чекало нескінченне, прекрасне майбутнє.