Розділ 9

Полінка : 

Мій блокнотик із русалкою тепер став найважливішим у домі, тому що я записую туди всі дива. І знаєте що? Святий Миколай — найкращий чарівник у світі, бо він нічогошеньки не переплутав! Він приніс мені велику ляльку з рожевим волоссям, Денису — круті навушники, а татові… татові він приніс нашу Юлечку Миколаївну!

Сьогодні найкрутіший ранок, тому що ми всі разом на кухні. Юлечка Миколаївна (ой, я вчуся називати її просто Юлею, але іноді язичок сам каже «Миколаївна», і ми всі з цього сміємося) пече млинці. Вони в неї виходять такі тоненькі й круглі, як маленькі сонечка. А тато стоїть позаду, обіймає її за талію і заважає працювати, бо весь час цілує її в щоку.

— Тату, ти так усі млинці з’їси своїми поцілунками! — крикнула я з-за столу, бовтаючи ногами.

— Я просто допомагаю мамі, — хитро підмигнув тато.

Коли він сказав слово «мама», у мене всередині ніби кульбабки зацвіли. Це звучить так красиво!

Денис сьогодні теж слухняний, він навіть сам розставив тарілки й не став кидатися в мене шматочками сиру. Він у нас тепер дорослий, бо допомагає татові з якимись великими паперами. Тато розклав на столі величезний ватман, де намальовані кубики й квадратики. Він сказав, що це план нашого нового великого дому.

Я підбігла й ткнула пальчиком у найбільший квадратик на другому поверсі.

— Оце буде моя кімната! Тут житимуть усі мої ляльки, ведмідь Тедді й великий рожевий замок!

— Домовилися, принцесо, — посміхнувся тато й обвів цей квадратик рожевим маркером.

А потім Юля підійшла, тримаючи тарілку з гарячими млинцями, від яких пахло ваніллю на всю квартиру. Вона подивилася на татів малюнок, а тоді на мене. На її руці так красиво блищала золота каблучка, яку тато подарував їй біля ялинки.

— Полю, а давай на першому поверсі зробимо велику скляну веранду? — лагідно сказала вона, погладивши мене по голові. — Щоб узимку ми могли сидіти там усі разом, пити чай і дивитися, як падає сніг. Точнісінько як у тій скляній кулі.

— Так! — закричала я і заплескала в долоні. — І щоб там обов’язково висіли наші різдвяні вогники! Щоб вони світилися цілий рік, а не тільки взимку!

Тато подивився на Юлю такими закоханими очима, що мені здалося, він зараз сам перетвориться на цукрову вату від солодкості. Він узяв маркер і намалював велике-велике вікно на першому поверсі.

Я дивилася на них і думала, що мій тато більше ніколи-ніколи не буде спати на дивані в одязі й сумувати. Тепер у нього є ми. І у Дениса є ми. І у мене є моя справжня, найкраща у світі матуся. Я точно знаю, що наше бажання не просто здійснилося на один день. Воно тепер житиме з нами в нашому новому домі, і попереду в нас буде ще так багато млинців, ковзанок і веселих свят!

Коли ми закінчили снідати, тато з Денисом почали згортати свій великий план дому, а Юля запропонувала мені зіграти в одну дуже секретну гру. Вона дістала ту саму гарну скляну кулю з маленьким будиночком усередині, яку вони з татом принесли в садок, і поставила її посеред столу.

— Полю, — таємниче прошепотіла Юля, присідаючи так, щоб її очі були прямо навпроти моїх. — А давай ми з тобою зараз загадаємо ще одне маленьке бажання? Для нашого майбутнього дому. Але таке, щоб тато з Денисом не почули!

Я одразу закивала головою як китайський болванчик і затулила рота долоньками, щоб не розсміятися від радості. Секрети з мамою — це ж найкрутіше, що може бути у світі!

— Давай! — так само пошепки відповіла я. — А яке?

— Потруси кулю і уяви, що б ти найбільше хотіла бачити на нашому новому подвір'ї, коли настане літо, — Юля лагідно підсунула мені скляну іграшку.

Я міцно вхопилася за дерев'яну підставку, легенько струснула кулю, і штучний сніг знову закружляв навколо крихітного будиночка. Я заплющила очі й уявила наше майбутнє велике подвір'я. Там було тепло, зеленіла травичка, росло багато квітів... І раптом я згадала, про що ми з Денисом мріяли вже дуже-дуже давно, але тато завжди казав, що в квартирі для цього замало місця.

— Я хочу... я хочу, щоб у нашому новому домі з нами жив справжній, живий песик! — голосно видала я, зовсім забувши, що це мав бути секрет. — Великий, пухнастий, який буде бігати за м'ячиком і захищати наш дім!

Тато, який якраз допивав каву біля раковини, від несподіванки ледь не поперхнувся. Він повернувся до нас, піднявши брови, і з удаваним жахом подивився на Юлю:

— Юле, здається, твої педагогічні методи ведення секретів щойно обернулися проти мого спокійного архітектурного життя! Тепер до плану будинку доведеться домальовувати ще й будку.

— І велику миску для корму! — регочучи, вигукнув Денис із коридору.

Юля тихо і так дзвінко засміялася, що тато одразу ж розтанув і сам посміхнувся. Вона обійняла мене за плечі й підморгнула татові:

— Ну що, Артеме, архітекторе наш, доведеться тобі вносити правки у проект. Проти бажання двох принцес і одного Дениса ти точно не встоїш!

— Здаюся, — підняв руки вгору тато, підходячи до нас і цілуючи спочатку мене в носик, а потім Юлю в щоку. — Буде вам і веранда з вогниками, і песик, і все, що забажаєте. Головне, щоб ви завжди так посміхалися.

Я дивилася, як сніжинки в скляній кулі повільно осідають на дах маленького іграшкового будиночка. Мені було так добре і затишно, як ніколи в житті. Моє перше різдвяне бажання вже тримало мене за руку і пекло найсмачніші млинці, а це означало, що й нове бажання про пухнастого друга обов'язково здійсниться. Бо в нашій новій родині по-іншому просто не буває!