13. Нові виклики

Торгівельно-розважальний дитячий центр “Лелека” сьогодні був на диво пустий. Тільки кілька мам з карапузами забігали по легенькі курточки, бо на дворі надто різко потепліло. 

Прудка і уважна Ася під егідою менеджерки Тані досить швидко розібралась в хитросплетіннях коридорів та відділів і встигла порозкладати новий одяг та партію іграшок, що щойно прибули. Врешті, Таня довірила їй навести лад в невеличкому складі речей для самих маленьких клієнтів та вийшла на каву з секретаркою Любою. 

 – Це що за нова працівниця? Влад вже з дитсадка стажерів набирає? – підпалила стильною запальничкою дамську цигарку Люба. 

– Не знаю. Ася, новенька, але дуже здібна. Я сьогодні наче й на роботі не була, вона все з рук вихоплює. – відпила свою каву Таня. 

– Нічого собі. І де ж він її знайшов таку здібну? 

– Ну я так розумію, це сестра його няні.Вони разом приїхали сьогодні. Але можу помилятись. 

– Няні? Вона що, всю родину вирішила в “Лелеку” перетягнути? 

– Звідки ж я знаю. Мені не цікаво хто там і що. Аби працювала гарно. 

– Ага. Гарно. Понабирають з вулиці бозна кого! – пирхнула Люба. 

– Ей, ти чого завелась? Нормальне дівча, не дурне. Мені подобається. 

– А мені ні! 

– Не тобі ж з нею працювати. 

– Це зараз. А там може така здібна виявиться, що з продавчині зразу в секретарки. Чи менеджерки, так що дивись в обидва ока. 

– Любо! 

– Та все, все, не зважай. Щось я сьогодні зла зранку. 

– Через Влада? 

– Чому ти так думаєш?
– Бо я що, не бачу, як ти на нього дивишся? 

– Іди до біса, Тань! Нормально я дивлюсь. 

– Ага, і вже років сім чи вісім сама. І весь цей час “нормально” дивишся. Не нормально, Люб. Тільки час впусту витрачаєш. 

– Це ж чого? 

– Бо якби і в нього щось було, то вже б давно показав. А так… 

– А що показувати? Його батьки ледь не з садка поженили з Гріговою донькою! Коли ж йому ще на когось озиратись? А от зараз вона втекла, саме час, так ця малолтіка десь взялась, ще й сестру притягнула! 

– Любо! Тебе щось геть не туди несе! – Таня з подивом подивилась на стару подругу. Навіть про захололу каву забула! – Це взагалі не твої справи, що там і в кого. Вибач, але треба дивитись в очі реальності. Ти не потрібна Владу, як жінка. А почнеш чудити, і як секретарка непотрібною станеш! 

– Це ти так думаєш. Якби не було цієї вертихвістки, то може б…

– О боже, Любо! 

– Як думаєш, а якби… чисто теоретично, наприклад, Влад розчарувався в малій... То й зі старшою б мости попалив? Він принциповий дуже… – густо нафарбовані очі Люби небезпечно зблиснули. 

– Чого це він в ній розчарується? І до чого тут її сетра. Любо, з тобою щось геть не те… 

Люба не відповіла. Лиш погасила в попільничці на столику вже другу цигарку та різко развернувшись на височезних гострих каблуках, зацокотіла в офіс. 

***

Сьогодні після обіду “Лелека” мав передати зароблені кошти інкасаторам. Браві “хлопці в чорному” мали прибути з хвилини на хвилину, а Любонька, хижо озираючись, дістала з сейфа перетягнуті гумовими шнурками пачки готівки. Одну заховала в сумочку і прикрила зверху упаковкою серветок. Інші спакувала в спеціальний мішечок і швидко помчала в кабінет Тані. По дорозі визирнула у вікно і побачила знайому автівку інкасаторів. 

– Привіт! Ти в нас новенька? – солодко посміхнулась Асі, – Віднеси хлопцям! – протягнула їй мішечок. 

– Привіт! Я Ася. Добре! – дівчинка у відповідь усміхнулась цілком щиро, і ноток отрути в голосі секретарки не помітила. 

І сумку свою стареньку в кабінеті необачно лишила... 

– Тань! В тебе обезболююче є? – повернулась до Тані, яка була зайнята ноутбуком. 

– Є, а що сталось?
– Жіночі дні. Я вже все своє “з'їла” і запас не поповнила. Дасиш? – Любонька поглянула на колегу таким плакучим поглядом, що та швидко встала з-за столу та пішла в коридор за ліками в невеликому службовому гардеробі. 
А Любонька тим часом, змінивши стражденний вигляд на зловісний, перемістила пачку купюр зі своє сумки в Асіну, дбайливо застебнувши замочок…

***

Влад

Щоб доїхати на роботу, знову доводиться простояти в заторі. Місто наче заснуло, стало якимось надто повільним, неповоротким. Що дороги “зависли”, що в поліграфії, куди заїжджаю по справах, всі наче сонні мухи. 

Але мене не це турбує, а наш поцілунок з дівчам. Що то взагалі було? І що з ним робити далі? Так, давно пора було зізнатись собі, що вона явно мене більше, ніж няня для Владика цікавить… Та я ж дорослий чоловік, який має і вміє контролювати свої пориви. До того ж поки що одружений чоловік. Але… навіть якби Саша мене не поцілувала, я б зробив це першим.

Ну, принаймні, сам собі зізнався. Молодець! Криво усміхаюсь, не помічаючи нікого навколо. А коли озираюсь, бачу як симпатична дівчина з автівки поряд усміхається мені на всі свої гарні зубки. Певно, сприйняла мою посмішку на свій рахунок.