10. Незвані гості

Саша 

Тільки встигаю перекласти Владика з рук в ліжечко, та вийти в коридор, як Влад, неприродно смикнувшись, відступає назад. В дверях бачу мого Сашу. Такого лютого, що здається, зараз іскри з очей посипляться! 

“Саша!” – встигаю крикнути, перед тим, як він вдруге збирається… вдарити Влада!

– Ти що, зовсім здурів? – намагаюсь притишити голос, щоб не розбудити Владика, і від цього з горла виривається зловісне сичання. – Ти що робиш?! 

Брат здивовано зиркає то на мене, то на Влада. 

– Що ти тут робиш? – блимає на мене люто. 

– Працюю! А ти чого сказився? 

– Працюєш? Ким? Дівчинкою за викликом? 

– Збав обороти, хлопче. Твій ніякий аперкот* я ще пробачити можу, а от ображати дівчину в своєму домі не дам! – нервово пирхає Влад. 

– Гірше за тебе її навряд чи хтось образить!

– Та що з тобою! – починаю злитись. – Чого ти прилетів сюди? 

– Бачив Макса. Хлопцеві геть паскудно. Він сказав, що ти не сама пішла, що тебе…

– Що мене? – вже не можу стримувати свій голос, починаю злитись. – Викрали? Зв’язали та в багажник вкинули?! Працюю я тут, Сашо, працюю. А Влад – мій шеф. Ясно?!

– Працюєш? – зляканий голосок за спиною. 

Ася! Молодша сестричка! 

– Ти що, сюди всю родину привіз? – криво посміхається Влад, а я з жахом помічаю, як на його скулі починає проявлятись синець. 

– Я її з роботи забирав. Сказав в машині побути! – геть знічується мій братик. А з ним і я. Почуваюсь дурепою. Соромно перед Владом. Саша наскільки трепетно мене любить і оберігає, що йому звідусіль вороги, викрадачі та змії-спокусники невинної дівчинки, себто мене, вдаються. 

– Гаразд, офіційно заявляю, що найняв вашу сестру на роботу нянею. Завтра роздрукую контракт, щоб ви не хвилювались. Про всі нюанси ми з Сашою домовились. Крім догляду за дитиною, ніяких обов'язків в неї немає. І так, поїхала вона зі мною добровільно і без пістолета біля скроні. 

– Оце так… – Сашко розгублено кліпає очима. 

– Якщо це замість вибачення, то ок, хай буде. А зараз вибачте, я трохи зайнятий. Саша звільниться сьогодні о вісімнадцятій. З нею зможете вирішити всі питання, і заодно перевірити, чи я її не покусав. – не стримується від колючки Влад. 
– Вибач мого брата! – випалюю, як тільки двері закриваються. 

– Якби в мене була така мила сестра, я б мабуть, теж так себе поводив. Тільки бив би прицільніше, чи що. – обережно проводить рукою по синцю.

– Можна я погляну? В тебе, здається кров там! Треба проми… – і все, слова закінчились. Надто близько, надто несподівано я схилилась до нього! Його вольове обличчя поряд, приємні, трішки іронічно вигнуті губи, блакитні очі і тепло… Аж в очах потемніло від напливу відчуттів… 

– Та я й сам можу… – якимось низьким, глухим голосом відповів Влад. Дивно, нехай мене “заклинило”, а він чого?

– Ні, я подивлюсь і промию! – повертаю собі дар мовлення і біжу за аптечкою. Здається, у ванній її бачила. Та перш ніж повернутись до Влада, здивовано впиваюсь поглядом в своє відображення у великому дзеркалі. Очі горять якимось дивним вогнем, щоки палають. Це що, стрес так відбився? Та хіба мені до стресу звикати?
Так, дихай, Сашо, дихай! 

Для кращого ефекту відкриваю холодну воду і вмиваюсь. Наче легшає…

– Сідай зручніше, я зараз! – надто суворо кажу. 

– Так я й так вже сиджу! – Влад усміхається. – Сашо, не переживай, там просто подряпина. І нашу співпрацю вона точно не впилене!

Ага, він думає, що я саме про це зараз переживаю? 

Цього разу я вже не дозволю трапити в пастку! Тому намагаюсь промити ранку на відстані витягнутої руки. Потім тільки розумію, як по-дурному це виглядає. 

Після промивання м'яко наношу крем від синців. Пізно, звісно, але може хоч трохи набряк зніме. Задумуюсь і знову опиняюсь надто близько. Серце, мов шалене, починає грюкотіти, тому швидко завершаю процедуру. 

– Все! Вранці і сліду не буде! – оптимістично повідомляю, та стараюсь якнайшвидше сховатись у кімнаті Владика. Там посиджу, посторожу його сон. Заодно і заспокоюсь, бо щось зі мною зовсім не те.  

***

Аперкот* - один з традиційних ударів в боксі. 

***

Сиджу і дивлюсь, як спить Владик. Кімната гарно провітрена, він переодягнений і нагодований новою сумішшю, яку Влад замовив майже відразу з доставкою з найближчої аптеки. Спить досить міцно, і це мене радує. 

Не радує тільки ставлення до його батька. Моє. Досі мені вдавалось тримати дистанцію від чоловіків. Макс – вкотре підтвердив, що не даремно. Тим більше, від таких чоловіків, як Влад. Успішних, самодостатніх і… до біса привабливих. 

Знову не туди мене понесло! Сашо, тримайся подалі! Повторюю, як мантру, коли йду на кухню. Пити хочеться. 

Влад працює за ноутбуком, сидячи у великому зручному кріслі. На мить зупиняюсь, і мимо волі розглядаю його. Зосереджений, уважний. І при цьому такий… домашній. І врівноважений. Приємно дивитись. Тільки ліловий синець на щелепі псує враження.