9. Випробування симбіозом

Влад

Не вірю своєму щастю, коли бачу, як Саша з невеличкою сумочкою та пакетом вибігає з під'їзду. Вона швидко оглядає двір і зупиняє погляд на моєму сірому універсалі. Владик радісно махає їй ручкою у вікно. Просто диво, як він прив’язався до дівчатка! В її присутності він так змінюється!

А я? 

Зі мною теж щось не зовсім те коїться. Ще місяць тому мені було б важко навіть уявити, що я буду вишукувати в місті дівчину, яку знаю всього годину. “Чоловік на годину” еволюціонував в “Няню на годину” надто швидко. Та що дивуватись, як з моменту народження Владика і втечі Аліни все взагалі йде шкереберть і з шаленою швидкістю? Зараз я дбаю про інтереси малого, знаю, що з дівчинкою йому буде комфортно. А з іншим потім розберемось. І з тим, що, здається, Саша цікавить мене не тільки, як няня… 

Саша пірнає на заднє сидіння внісши з собою легкий цитрусовий аромат парфуму. 

– Відвезу тебе в квартиру, а сам поїду в офіс. Ми зупиняємось на чотирьох годинах в день? – про всяк випадок перепитую. 

– Мені дуже незручно працювати так мало за таку зарплатню. Тому давай почнемо з шести, але на період сесії ти будеш давати мені “відгули”. 

– Без проблем! 

Дівча однозначно мені подобається, адекватний діловий підхід, жодної манірності чи показухи. Все просто, прозоро, природньо. Як же мені не вистачало цього в стосунках з Аліною! Мені потрібно було постійно здогадуватись, чого ж вона хоче, що потребує? Це вимотувало і нервувало. Та й вгадувати не надто хотілось, були інші справи, а наш шлюб видавався чимось ефемерним. Ніби є, а ніби й нема. І ось до чого, це призвело….

Не знаю скільки б я блукав в лабіринтах власних думок, якби не пронизливе дзижчання телефону. 

– Владе… Володимировичу – Любонька! І її звичка завжди перед “Володимировичу” робити паузу. Для чого? Чекає, доки я скажу, що по-батькові не треба? Так я не скажу, субординація для мене дуже важлива!

“Ага, – іронізую сам над собою. – А з новою нянечкою вже на ти, і ледь в ноги їй не кланявся півгодини тому!”

– В нас інтернет зник! – скрушно зітхає. 

– Як зник? Домашня wi-fi-мережа? А резервний роутер? 

– Теж не працює. 

– Ну краса! Чого не працює, ти вже вияснила? 

– Так. Бо світла нема! 

– Любо! Ну так не інтернету нема, а світла! З цього б і починала. 

– Але ж інтернет не працює! – мабуть, вирішила мене сьогодні добити…

– Бо це наслідок, Любо! А в наслідка є причина! Зрозуміла? Чому і на стільки світла немає, вияснили? 

– Нні. 

– Ну то даю зелене світло! Вперед! Дізнайся цю надсекретну інформацію і повідом мені! 

Не чекаю, що ще скаже, тисну “відбій”. Любонька – зазвичай досить уважна і працьовита. Звичні їй завдання горять в її доглянутих ручках. Але, варто трапитись хоч якомусь форс-мажору, і вона перетворюється в розгублену й загублену серед супермаркету трирічну дитину. 

– Щось сталося? – Саша уважно вдивляється в моє нахмурене обличчя в дзеркалі. Через те дзеркало я бачу і її. 

– В офісі проблеми зі світлом і інтернетом. А мені все це для роботи потрібно. Певно, прийдеться попрацювати сьогодні з дому. Ти ж не проти? 

– Це ж твій дім! Як я можу бути проти? – усміхається так відкрито і щиро, що я навіть радію поломці. А що, матиму змогу прослідкувати, як пройде її перший робочий день. Раптом, щось піде не так, як з тими кандидатками на роль няні? 

Уява вже малює, як дівча дістає з сумочки домашню суміш. Або сорочечку з коноплі. Ніі, це точно не про Сашу. Ніякого фанатизму. Вона, здається, сучасна і адекватна! Вдома ми з нею точно порозуміємось! 

– Вибач, але що це за ліжечко? І дитяча має гарно провітрюватись! А суміш… Боже, ти годуєш Владика цією сумішшю?! – сипле запитаннями, як тільки потрапляємо в квартиру. 

О ні, такого я точно не очікував!... 

***

Таак, дихай, Владику, дихай… То я собі, а не малому, якщо що. Варіанти відповіді на всі питання одним аргументом не надто джентльменські. Типу: “Це я тут вирішую!”, “Все добре з ліжечком!” і “Що не так з сумішшю?!”. 

Та натомість я відмічаю, що вже з годину доки ми разом, Владик-молодший навіть не заікнувся заплакати, і… потроху тану. 

Зупиняюсь на найнейтральнішому варіанті “А що з усім цим не так?” і намагаюсь висловити його якомога дружелюбнішим тоном. 

– Фух! А я вже думала, ти зараз вибухнеш! – Саша полегшено усміхається і в очах блискочуть грайливі бісики. Це що, перевірка була, і я її…

...не пройшов? 

Та коли Саша починає з малим на руках ходити по квартирі і все пояснювати, я дякую всім богам, що не вибухнув відразу і дав їй можливість висловитись. Бо ж все, що вона каже – аргументовано і змістовно. 

– Ліжечко для новонароджених, а Владик вже трішки старший. До того ж він досить величенький. Коли вночі крутиться, стукається об бортики і прокидається. Я б замінила на більше і зручніше. Якщо, звісно, є така можливість. Далі: провітрювання: в кімнаті досить спекотно, малюк спить одягненим, йому стає спекотно, а коли пітніє – ще й волого. Теж будить сам себе, через спеку а потім і холод. Потрібна більш нижча температура і гарне провітрювання перед сном.