3. Мені потрібна дівчинка!

Влад

Так як автокрісло Владику не сподобалось, їхав додому під “пісню”. А тому приїхав не надто в доброму гуморі. Точніше, геть не в гуморі. Спершу швиденько помив та переодягнув малого. Боже, який же він голосний! Потім приготував суміш, і коли після неї, в квартирі нарешті не надовго запанувала тиша, пішов воювати з краном. 

Дівчатко виявилось з золотими руками, бо ж скільки я той кране не крутив та не смикав, він не те що ламатись, а навіть підтікати не збирався. Плюнув, і пішов набирати службу. Поки доїдуть, встигну ще зламати. 

Доки Владик після важкого робочого і “співочого” дня дрімав в своєму ліжечку, яке вранці вибрала і замовила Люба (щоб я без неї робив?), згадав, що ще сьогодні сам не їв. 

Звісно, ні улюбленого сиру, ні вершків до кави в холодильнику не знайшлося. Взагалі поява Владика в моєму життя зробила мене страшенно неуважним. Хоча, може, то недосипання, перевтома і переїзд в нову квартиру? 

В каву, трохи подумавши, додав ложку сухої суміші. А що, нехай хоч так. На смак виявилось досить непогано. Навіть прилив енергії відчув. Ну звісно, це вам не “екологічно чистий на ростках пшениці продукт”, усміхнувся, згадуючи невдалий “кастинг” нянь. 

В двері подзвонили так несподівано, що кава з дитячою сумішшю ледь з рук не випала, а Владик прокинувся і заголосив на увесь дім. З ним на руках і побіг відкривати і… застиг від подиву. На порозі стояв білявий хлопчина в робочому комбінезоні. на обличчя – копія того дівчати. Наскільки копія, що я вже бува подумав, що на фоні безсоння і втоми мій багатостраждальний дах трохи змінив місце дислокації. 

– Доброго вечора! Мене звати Саша, я – чоловік на годину! – приємним тенором видав завчений текст хлопчина. 

– За… заходь… – пролепетав і пропустив його в квартиру. 

– Що у вас сталося? Яка потрібна допомога? 

– Мені потрібна… дівчинка! – ошелешив його відразу. Нема часу на прелюдії, хай вже вибачає. 

– Дівчинка? Так це в трохи іншу службу треба! – ще ширше посміхнувся Саша. 

– Ти не зрозумів! Минулого разу від вас приїздила дівчинка. От вона мені й потрібна! 

– Вибачте, дівчата у нас не працюють! – якось спохмурнів хлопчина. Вже не посміхався, тільки вивчав мене поглядом, що враз став серйозним. 

– Мене не цікавить, хто у вас там працює! Але вчора ваша служба прислала дівчинку, її теж звали Саша і вона на диво схожа на тебе. 

– Вибачте, думаю, ви помилились. Може, то й не наша служба була… – спробував відкрутитись, та мене не обманити. 

– Слухай, я не налаштований на “кішки-мишки”. Мені потрібна та дівчинка! Тобто її контакти хоча б! І краще тобі самом їх дати, доки я через ваше керівництво їх не взяв.

– Керівництво не може надати контактів людини, яка в нас не працює!

– А ти – можеш! Я більш ніж впевнений! 

– І я не можу. 

– Таак! – це вже почало мені набридати. – У вас служба, чи ФБР якесь? 

– Скажіть, у вас проблеми з сантехнікою є? Чи ми даремно час витрачаємо? 

– Нема в мене проблем. Але за виклик я щедро заплачу, якщо контакти Саші дасиш. 

– Не дам. – вперся хлопчина. 

– Чому? – не на тих напав, Вільховські так просто не здаються! 

– Тому що вона в нас не працює. 

– Добре. Але ж ти її знаєш, так? 

– Вибачте, на неробочі питання не… – не даю йому довгорити, схопив за рукав, але не агресивно, скоріш… благально, – Хлопче, в мене для Саші є гарна пропозиція. По роботі. Невже ти не хочеш їй допомогти? 

– Саші не потрібна ваша допомога! 

– О, ось бачиш, ми з тобою майже порозумілись. Ну то що, дасиш контакти? 

– Вибачте, не можу! 

– От же ж впертий! Чому? 

Відповідь утонула в репеті Владика. А дуже красномовний “аромат” натякнув, що пора міняти підгузок. 

– Стій тут! – рявкнув на ошелешеного хлопчину і помчав у кімнату. 

А коли повернувся, “чоловіка на годину” вже не було…