2. Біг-бос шукає няню!

Коли вперше за три довжелезні доби Влад Вільховський зміг виспатись, ранок зокрема і життя в цілому здались йому не такими вже й поганими. 

Нащадок великої бізнес-імперії Вільховських, Влад-молодший ще досі солодко спав. Підозріло солодко, бо ж такими подарунками він одинокого татуся не радував з першої миті їх знайомства. 

Владик невтомно репетував на всю віп-палату роддому, куди Влад-страший примчав з іншої частини країни його побачити. Владик нагадував про себе плачем під час кожного дзвінка Вільховського своїй дружині, його мамі Аліні. 

Так вже склалося, що за місяць до появи на світ свого першого і єдиного онука, суворий дідусь Володимир Вільховський відправив свого сина Влада за пів-тисячі кілометрів від дому, розвивати філію його компанії, яка терміново потребувала уваги і кризового менеджменту. 

І от, Влад приїхав сюди, а Владик-менший тим часом народився. Не можна сказати, що обоє вони не помічали, що з їх мамою і дружиною щось не так. Здавалося, Аліна взагалі не відчувала нічого до малюка. На руки брала тільки за потреби, і мов якусь ляльку. Годувати вирішила відразу ж сумішшю, і ледь не з перших тижнів заговорила про няню. 

Але Влад-старший був проти. Хотів, щоб дитя було з рідною людиною, а не чужою. Згадував, як сам ріс з нянями-виховательками. Не те що вони його ображали, ні. Просто було якось некомфортно. Неправильно. І от, в питанні няні він стояв на своєму до останнього.

І “останнє” не забарилось. 

Коли малюкові було 4 місяці, з ним та сумкою в квартиру Влада прилетіла Аліна. І залишивши дитя, зникла в невідомому напрямку, натякнувши, що документи на розлучення пришле поштою, а на малого не претендує. 

Отак і став успішний бізнесмен – розгубленим татком-одинаком, що дітей лиш на картинці до цього бачив…

В підтвердження його слів малюк прокинувся і заголосив на увесь дім. 

***

– Няня! Мені терміново потрібна няня, бо я просто здурію! – Влад дивився на свою помічницю Любу , що переїхала у філію компанії разом з ним, таким поглядом, наче оте "здурію" вже відбулось. Вперше вона бачила виваженого, серйозного і зосередженого завжди боса таким: розгубленим, розсіяним, і ше купу роз-. і без-. 

– Але ж… ви самі вчора забракували трьох кандидаток! – зауважила і злякано замружилась, наче шеф наскільки сказився, що зараз по ній чимось запустить. Хоч би не малям, яке судячи по сердитому круглощокому обличчю, саме набирається сил для наступної оперної арії. 

– То було вранці! А зараз я ладен дідька лисого найняти, аби тільки він не кричав! 

– Ми шукаємо! Чесно-чесно шукаємо! Тільки містечко маленьке, а ті три, здається, були вже останні! – не чекаючи наступних наказів, Любонька вмить випарувалась з кабінету. 

– Ну от… ну от ми залишились вдвох… – пролепетав Влад і обережно, наче то була бомба сповільненої дії, поклав маля в дитячий візок. І опера почалась! Візок заголосив так, що, здається, рулонні жалюзі самі зараз в "рулон" поскручуються. Як вуха у Влада  – майбутнього власника мережі… от вже іронія долі – дитячих розважальних і навчальних центрів та магазинів “Лелека”. 

І от, замість витягувати “дочку” їхньої фірми тут на поки чужому йому містечку на заході країни, Влад листав сторінки оголошень, призначаючи співбесіду ще двом няням на сьогодні. Всі його упередження щодо цього питання випарувались вже на другу добу з малюком на руках. Хоча, чого гріха таїти, й на першу вони вже чітко вимальовувались. Навіть Аліну і її бажання Влад в повній мірі зрозумів. Хоча про неї розмова окрема. Давно вже їхній шлюб про швах тріщав. От і тріснув...

Доки чекав нянь, Влад дозволив собі трохи розслабитись. Малюк нарешті заснув в нього на руках, допиваючи суміш з пляшечки. А його татко з теплом раптом згадав біляве дівчисько, що так гарно знайшло причину плачу і заспокоїло малого. Коли Владик вранці знову розплакався, Влад-старший стягнув з нього шкарпетки і уважно роздивився всі пальчики. Але цього разу, певно, все складніше. Бо проблемних нігтиків не знайшлось. 

Взагалі думки про те дивне дівча засіли в голові міцно-міцно. От би знайти її! Тільки, дива та й годі, в фірмі, з якої вона приїхала на виклик, ні про яких дівчат не чули. Містика якась! Не любив Влад речей, які не міг пояснити і осягнути. Вони його гризли, точили, як старий бобер деревину над річкою. Тому він вирішив сьогодні по обіді скористатись послугами компанії ще раз. Навіть кран ладен був зламати, аби тільки вийшло! Ось зараз обере няню малому і стане легше! А там і загадкову "Сашу на годину" пошукати можна.

***

Влад

Поки Владик-молодший дрімає, скидуючи уві сні ручками так, що я лякаюсь, знаходжу двох потенційних нянь. Одна має прийти на співбесіду за кілька хвилин, чекаю, і сподіваюсь, що вона малому сподобається. 

“Таткові працювати треба. Якщо татко не працюватиме, дідусь його пристрелить зі свого раритетного револьвера!” – бурмочу, гойдаючи візок. А що, та дивна дівчинка “Саша – чоловік на годину” ж сподобалась, то чому інші не сподобаються? 

В двері тихенько хтось шкрябається. 

“Делікатна!” – відмічаю для себе, ставлячи “плюсик” майбутній няні. 

Коли відкриваю двері, вони пропускають спочатку велику коробку, а потім симпатичну худорляву шатенку з трішки дивним поглядом. 

– Вітаю! Я – Аделаїда! Ваша майбутня няня! – заявляє з-за коробки і мостить її просто на мій стіл.